«А сорочка мамина біла-біла…» ( 19 травня – Всесвітній день вишиванки)

 

     Цьогоріч свято має ще глибший контекст – у час війни воно ілюструє національну та громадянську позицію українців, нашу духовну свідомість, розуміння того, що вишита сорочка – не просто елемент гардеробу. Саме про це говорять студенти нашого університету, які вивчають курс «Етнокультурологія». Так, першокурсниця гуманітарно-педагогічного факультету Ірина Сушко вважає, що українські традиції-одні з найяскравіших у світі, і в наших силах розповісти про них усьому світові.

 

 

     «Я хочу сказати, щоб Ви завжди пам’ятали про своє коріння, пам’ятали про те, звідки всі ми прийшли. В наших з вами силах поширити, розповісти про них всьому світу! Одягайте свої вишиванки та нехай всі побачать, яка прекрасна наша Україна і її символи! Нехай Ваш патріотизм допомагає захищати Україну та робити її цілісною, успішною державою. Ви повинні пам’ятати, що МИ-Українці й зможемо все! Зі святом, з Днем вишиванки, українці. Нехай ваше життя буде барвистим, як це чудове свято-День вишиванки! Слава Україні, Героям Слава!» - написала дівчина.

 

Одногрупниця Ірини Анастасія Чулакова каже, що вишиванка – це національний скарб, символ патріотизму, демонстрація вірності українським традиціям:

 

«І, звісно ж, це красиво ! Відчуваю її сильну енергетику, для мене це певний оберіг. Щиро вірю, що люди одягають вишивані сорочки не під впливом моди. Бо щоб носити вишиванку, її потрібно відчувати.  Для когось вишиванка – це велика політика , а для когось – голосне мовчання, яке говорить більше, ніж може сказати людина.

Треба цінувати і оберігати українські символи і традиції. Вишиванка-це те, що треба популяризувати не лише в Україні, а й за кордоном.Такий скарб треба передавати з покоління в покоління, а тому,  хто не має власної вишитої сорочки,  обов’язково потрібно її придбати!» - впевнена Настя.

 

Ще одна майбутня міжнародниця Іванна Бусло носить вишиванку, подаровану бабусею, бо саме у ній відчуває українську щирість, теплоту душі і гордість за націю.

 

« Ця вишиванка належала моїй бабусі та її колективу, коли вона була директором будинку культури. Не передати словами, що я відчуваю, коли дізнаюсь, що це мереження бачило не одне місто та навіть не одна країна, коли голос моєї бабусі пронизував серця багатьох слухачів. Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія та ще багато країн, які бачили красу українських вишиванок, які супроводжували наші народні пісні.

Я також маю гарний голос, який передався мені від моєї бабусі. Тож  на згадку про її багаточисельні виступи, вона подарувала мені цю вишиванку. Вона виконана у самому серці Полтавщини, червоно-чорними нитками. Бабуся хотіла, щоб саме у цьому шитті я продовжувала її справу, та дарувала людям радість від свого голосу.

Я вибрала інший шлях у житті, але саме цю вишиванку я одягаю на важливі свята. Вона гріє мені душу, мою душу огортає гордість, що я маю таку надзвичайну красу. А бабуся знайшла таку ж самісіньку вишиванку, і ми оздобили її для мої меншої сестрички. Ми дуже пишаємося тим, що маємо можливість одягати це мереживо», - розповіла дівчина.

 

 

Родина Дарії Добруцької має оберіг-вишиванку, якій понад 100 років:

 

 

А Каріна Тимощук почувається красивою у подарунку мами:

 

 

А на наступній  світлині ви можете побачити випускниць 9 класу. На фото  -   першокурсниця ГПФ Наталя Яценко зі своєю сестрою.

 

« Ми довго вирішували, що одягти на випуск, та наша бабуся вирішила все за нас. Вона з дитинства вишивала вишиванки, які просто чудово виглядали та були популярні у місцевості, де бабуся жила. Коли ми погодились,  щоб одягти вишиванки на випуск, бабуся одразу розпочала свою улюблену роботу. Коли ми одягли їх, ми зрозуміли, що ми не помилились із вибором. Ми наче наповнились українським колоритом, виглядали як справжні українки, і зрозуміли, що вишиванка -  це не лише національний одяг, вияв патріотизму і демонстрація вірності українським традиціям, а ще й надзвичайна краса, яка личить кожній українці», - згадує Наталя.

 

Студентка групи МВ-21002Б Олександра Свириденко має не одне фото у вишиванці, бо вважає, що потрібно цінувати та не забувати своє коріння зі всіма культурними традиціями та цінностями, що ми маємо.

 

 Але ціннішим для дівчини є ось це фото, де вона з братом у початковій школі на святі Вишиванки.

 

« Цим вишиванкам більше 10 років, звичайно, вони не є старовинними, але,  незважаючи на це, ці вишиванки мають дуже велике значення для мене та нашої сім'ї, бо вони подаровані моєю покійною бабусею, за якою я дуже сумую... Тому коли я бачу ці вишиванки, то вони гріють мені душу», - ділиться Олександра.

 

Ось так наші студенти підтверджують слова Григорія Булаха: