Діалоги у темряві
Діалоги у темряві
19 квітня 2023, 13:26
Практичні навички для фахівців соціальної роботи є основною складовою у формуванні висококваліфікованих та конкурентоспроможних молодих спеціалістів.Для того, щоб мати можливість надати якісну допомогу вразливим категоріям населення, не достатньо володіти теоретичними знаннями. Потрібно ще розуміти суть соціальної проблеми з середини, «пропустити» її через себе.
У незвичному форматі пройшло виїзне практичне заняття на базі музею в темряві «Третя після опівночі» - культурного інклюзивного простору, місцем діалогу між зрячими та незрячими людьми.
Півтора годинний квест у цілковитій темряві дав можливість студентам не лише отримати знання про проблеми, з якими стикаються у повсякденному житті люди з вадами зору, а й особисто спробувати як зчитує інформацію з оточуючого середовища дана категорія осіб. Це було не просто! Здавалося б, звичні речі, які ми виконуємо у повсякденному житті на автоматичному рівні, можуть створити цілі бар’єри для осіб з вадами зору.
Своїми неймовірними емоціями і враження діляться студенти гуманітарно-педагогічного факультету спеціальності «Соціальна робота»1 та 3 курсів.
Оксана Білокінь: «Нашою початковою метою була можливість випробувати на собі як живуть, відчувають, взаємодіють люди із певними вадами зору. Як майбутні соціальні робітники, це для нас важливо, адже нам доведеться працювати з цією категорією людей.
Все розпочалось з того, що нас чемно зустріли, потім поділили на групки. Розповіли дуже цікаву інформацію про шрифт Брайля, про собак-поводирів, які є взагалі допоміжні засоби для забезпечення життєдіяльності людей з вадами зору. А найцікавіше те, що ми навіть навчились писати і читати шрифтом Брайля. Наступним етапом було проходження 5-ти локацій у повній темряві. Спочатку ми проходили вздовж стола, на якому стояли різні бюсти, ми мали на дотик відчути, проаналізувати, що це за людина, чоловік чи жінка і т.д. Особисто мені найбільше сподобався підвісний місток, ці почуття важко описати словами. Далі ми мали можливість робити будь-які дії, тільки у повній темряві: ходити по сходах, відкривати двері під'їзду та двері в квартиру ключем, пройтися квартирою, яка облаштована меблями та побутовими приладами. Нам розповіли, що коли відсутній або занадто слабкий зір, то більше навантажуються всі інші органи чуття, тому пригостили соком і запропонували відгадати смак, описати свої відчуття.
Сказати, що після відвідин даного музею була купа емоцій - це нічого не сказати. Приходить усвідомлення, що ми часто не цінуємо те, що маємо. Ми повинні допомагати людям із вадами зору, робити все можливе аби ці люди не відчували себе беззахисними та безпомічними».
Павліковська Любов: «Це була незабутня емоційна подорож. Ми відвідали виставку, орієнтуючись на дотики та відчуваючи кожен об’єкт, прогулялися парком та спробували щоденну рутину незрячих. І все в цілковитій темряві. А опісля навчились володіти шрифтом Брайля та спробували його використовувати. Квест справді став інтимним діалогом, де ти розумієш, що сліпі люди мають не бідний, а просто інший світ».
Єфремова Анна: «Все дійство було присвячене проблемам, з якими стикаються люди з особливими потребами, а саме незрячі, виконуючи звичайні рутинні справи. Протягом 50 хвилин ми знаходились в приміщенні, де панувала абсолютна темрява. Тут ми намагалися виконувати, здавалося б, дуже прості завдання, наприклад, перейти через дорогу, викликати світлофор, випити сік, відчинити квартиру і тд, керуючись порадами нашого наставника Тані - дуже позитивної, розумної дівчини, яка втратила зір. Мені було одночасно дуже цікаво і страшно, адже такий досвід в мене був вперше. Спочатку мозок не хотів сприймати будь-яку інформацію, а перед очима були «метелики», але коли організм вже звик до такого стану, стало комфортніше.
Пройшовши даний квест, ми змогли відчути на собі все, що переживають люди з такою проблемою, краще зрозуміти їх. Так, як ми майбутні соціальні працівники, для нас цей захід мав особливу користь.
Хотілося б відмітити ще атмосферу, яка панувала в приміщенні, вона була максимально позивною, що дуже зближувало. Хочу подякувати всім організаторам за чудову можливість розвиватися, здобувати нові знання та отримувати досвід.
Старший викладач кафедри соціальної роботи та реабілітації,
Наталія БОНДАРЕНКО
