Пам’ятний духовний день
Сьогодні нашій групі випала чудова нагода відвідати Національний музей літератури України й побувати на презентації словника із загадковою та багатозначною назвою «Скарбниця української мови. Природа» Олексія Синиченка.
Над цим фоліантом автор працював чверть століття – 10 тематичних груп, у кожній із яких 10 тематичних гнізд, обсяг – 1056 сторінок. Навіть побіжне знайомство з виданням засвідчує, що перед нами – виняткової значущості компендіум знань, а за ним – колосальна робота, недоспані ночі, фізичні надзусилля. Панові Олексієві 92 роки, стан здоров’я не дозволив йому виповісти перед шанувальниками свої болі та тривоги.
Звернувся лексикограф Божою милістю листовно до учасників дійства, тішить те, що планів у нього– на десятиліття. Ми всі подумки звернулися до сил небесних, аби тримали цього чоловіка з-поміж нас. Такі, як він, духовно ощедрюють люд, несуть світло мудрості, без якого немає поступу. Народився Олексій Синиченко далекого 1931 року, навчався в Київському університеті імені Тараса Шевченка, студіював іноземні мови. Досконало володіє німецькою мовою, самотужки опанував грузинську мову. Він переклав без підрядника томи німецької та грузинської класики. Як приємно слухати відомих філологів, які високо поціновували труд свого невтомного колеги. Довкіл нас панував академічний дух, нас огорнуло почуття гордості за тих, хто дбає про інтелектуальний розвій України.
Приміщення, де проходила презентація, зачарувало своєю красою. 3 поверхи Музею, якими пройшлися, постали як храми, наповнені духом предків. Хотілося все осягнути, доторкнутися до стародруків, закарбувати в пам’яті поетичні й прозові розмисли видатних предтеч, насолодитися живописом. Помилувалися книгами, статуями, ляльками-мотанками, дивовижної оздоби люстрами, усвідомили, що цей вересневий день – дарунок долі. До Музею літератури треба приходити на довгу розмову, що й будемо робити.
Приємним було знайомство з викладачами та студентами Київського університету імені Тараса Шевченка, Київського національного лінгвістичного університету, Київського університету імені Бориса Грінченка, зі знаними письменниками – Петром Перебийнісом, Анатолієм Мойсієнком, Світланою Короненко.
Усвідомлення того, що перетнулись у часі та просторі зі знаменитостями такого рівня, надихає і окрилює. Залягли у свідомості фрази про творця-лекикографа високого польоту, його гідну подиву працю й про нашу рідну мову: «Він не був професійним лексикологом, проте був професійним українцем»; «Цей словник можна використовувати заміть підручника, енциклопедії й довідника»; «Наша мова – це не тільки наші крила, це наша зброя, це духовне поле, яке маємо оберігати й дбати про його чистоту»; «Є мова – є народ»; «Якщо є мова, то формується народ, після чого утворюється держава»; «Народ без мови довго не витримує»; «Український народ пережив стільки заборон, що нас вже не зламати» (!!!).
По дорозі в Національний музей літератури України наш професор Микола Іванович Степаненко провів коротеньку, але змістовну екскурсію, замотивував нас на духовне самовпотужнення. Зупинилися біля будинку-музею Ханенків, постояли біля оселі Алли Горської, на якій прикріплено меморіальну дошку, пройшли мимо Музею Тараса Шевченка, Павла Тичини, Миколи Бажана. Слухали із захопленням, цікавістю про цих великих українців і добу, що зростила їх.
Пригорща часу – й море інформації від Миколи Івановича. Дякуємо, Учителю, за таке духовне причастя! Готові до нових мандрівок, від яких світлішає душа й гостриться розум!
