«ВСІ НАШІ МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ, ЯКЩО У НАС Є ДОСТАТНЬО РІШУЧОСТІ ДЛЯ ЇХ ВИКОНАННЯ» – СЕКРЕТ УСПІХУ ВІД МАЙБУТНЬОЇ СТУДЕНТКИ ФАКУЛЬТЕТУ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

Знайомство з цією дівчиною принесло мені неймовірне задоволення. Вона вміє зачаровувати. Як приємно зустрічати у нинішньому багатостраждальному світі хороших, а ще, талановитих, молодих людей. Це вони можуть продемонструвати всім нам, що таке магія в реальному світі. 

- Розкажіть про себе, дівчино.

- Звати мене Валерія Олексіївна Шепета. Народилася я у Донецьку. Проте у 2014 році разом з батьками ми виїхали з рідного міста і були змушені оселитися в іншому куточку України. Цим куточком для нас стало красиве місто Дрогобич. Там я навчалася у школі і, саме в цьому місті, почала активно розвиватися як особистість. Ще змалечку моє серце було наповнене бажанням допомагати людям і тваринам та вносити позитивні зміни у їх життя-буття. Ось тоді і розпочалася моя «історія» з волонтерством. На той час я приєдналася до міського дитячого парламенту і зайняла посаду віце-президента. Разом з дружною командою своїх однолітків та їх батьків організовували благодійні заходи, зокрема втілювали різні проєкти для поліпшення умов життя дітей у дитячих будинках та будинках пристарілих у Дрогобицькому районі, а також допомагали тваринам у притулках.
Цей досвід дав мені можливість розвивати лідерські якості та вчитися спільно працювати разом з друзями на благо наших людей і нашої України. Мені вдавалося добре вчитися у школі, опановувати нові для себе знання та проводити час з тваринами у притулку. Навіть у вільний час від навчання у школі і гуртках, роботи в шкільному парламенті, мені також вдавалося разом зі спеціалістами притулків для тварин, брати участь у різних, навіть незначних, ветеринарних заходах.

- Звідки у Вас з’явилася любов до тварин?

- Вже школяркою я просила маму купити мені песика. Це була мрія мого дитинства. На думку мами, я ще була замала для такої відповідальності. Тому мені ще довгий час не дозволяли заводити домашню тваринку. Спершу, щоб мене «випробувати», мама купила хом’ячка і, я за ним добре доглядала. І, ось нарешті, на моє тринадцятиріччя отримала маленький живий подаруночок, собачку породи Чихуахуа. Назвала його Мафіном, вагою він був 300 г і схожий на маленького смачного кекса.

- Чому Ви вибрали професію, пов’язану з ветеринарною медициною?

- Маленький живий подаруночок – собачка і була для мене, на той час, великим щастям. Саме тоді я остаточно вирішила, що хочу пов’язати свою майбутню професію з ветеринарною медициною, щоб, у разі чого, допомогти такому маленькому «клубочку». Тоді вже була впевнена, що після закінчення дев’ятого класу, обов’язково вчитимуся у коледжі, але який вибрати, ще не знала. Згодом, переглядаючи все більше і більше інформації про навчальні заклади, все ж таки обрала ВСП «Немішаївський фаховий коледж НУБіП України». За відгуками студентів, випускників, їх батьків, цей коледж вважається найкращим в Україні, оскільки має велику базу для навчальної практики. Разом з мамою ми побували у цьому коледжі і, тоді я відразу зрозуміла, що хочу тут навчатися. Це був День відкритих дверей. Викладачі привітні, нам провели цікаву і захоплюючу екскурсію по аудиторіях і території коледжу. Для нас все це було казково, адже є найкращі умови, щоб студенти могли успішно навчатися і відпочивати. Ми побували у ветеринарному кабінеті, зооцентрі, побачили різних тварин і почули від викладачів, що студенти можуть безпосередньо там вчитися і проходити навчальну практику.
Нині я закінчую навчання у коледжі, що дуже сумно. За ці роки навчання я жодного разу не пошкодувала про свій вибір і про цей коледж. З самого початку навчання активно брала участь у житті коледжу. Була членом студентської ради, займалася проведенням студентських заходів, брала участь у всеукраїнських студентських олімпіадах і неодноразово отримувала перші місця. Згодом зацікавилась науковими дослідженнями, написанням наукових робіт і статей. Дякуючи високому професіоналізму викладачів коледжу у мене є всі необхідні знання для цього. Окремо, хочу подякувати моєму науковому керівнику, кандидату ветеринарних наук Василю Михайловичу Овчаруку. Завдяки його настановам і професійному керівництву розумію, які сфери ветеринарної медицини мене цікавлять більше всього, що нині у тренді, що буде актуально, а що втратить свою цінність.

Через повномасштабне вторгнення я була вимушена виїхати на короткий час з України до Чехії. Там я вступила до Карлового університету на підготовчі курси медичного факультету з поглибленим вивченням біології, хімії та фізики. Вважала і тепер вважаю, що така підготовка дозволить мені набути ще глибші знання, щоб легко навчатися професії в Україні і, зокрема на факультеті ветеринарної медицини НУБіП.
У Чехії брала активну участь у волонтерській програмі, спрямованій на людей похилого віку, що мають психічні порушення. Крім того, часто бувала в кінних клубах, де збирала інформацію для подальшої своєї наукової роботи вже в університеті.

- Які Ваші плани на майбутнє?

- У цьому році я закінчую навчання у коледжі. Маю велику мрію вступити на навчання до університету на факультет ветеринарної медицини і отримати професію лікаря. Дуже подобається мені сам факультет і сам НУБіП, адже там була неодноразово. Досить красива територія університету, просторі та світлі аудиторії, зали, різноманітні лабораторії з сучасними приладами, цікаві усміхнені викладачі і, особливо, найкращі відгуки студентів і випускників про кафедри факультету ветеринарної медицини.

Наш коледж є відокремленим підрозділом НУБіП, то впевнена, що чимало мої однокурсників мріють бути студентами. Вони, як і я хочуть отримати якісну освіту саме у цьому університеті. Проте час покаже. Вважаю, що якщо я можу це уявити, то можу це і зробити. Я знаю, що всі наші мрії збуваються, якщо у нас є достатньо рішучості для їх виконання. Пригадую слова Нормана Вінсент Піла: «Потрібно вірити в себе та свої здібності! Без раціональної впевненості у своїх силах, неможливо бути успішним та щасливим».

- Що побажаєте собі і майбутнім абітурієнтам?

- Знаю, що мрії збуваються, якщо мати мужність йти за ними! Я йду за ними! Тому, дорогі мої друзі, майбутні студенти НУБіП України, будьте кращі, сміливі, допитливі, впевнені у собі! Якщо ви вірите у щось, то вірте беззастережно і до кінця!
Хочу завершити свою розмову словами Магатми Ґанді: «Постійне прагнення бути кращим є обов’язком людини. Це вже винагорода. Все інше в Божих руках».

Розмову провела доктор ветеринарних наук, професор
Сорока Наталія Михайлівна