Міжнародникам про Європейську Конвенцію розповів суддя-практик Микола Гнатовський

Право Міжнародних договорів є невід’ємною складовою багатьох спеціальностей а особливо юридичних та дипломатичних. Завдячуючи кафедрі міжнародного права ННІМВ 29 березня 2024 року було проведено онлайн-лекцію від Миколи Гнатовського - судді Європейського суду з прав людини на тему «Особливості Європейської конвенції з прав людини як міжнародного договору», на якій були присутні студенти кафедри міжнародних відносин та суспільних наук НУБіП України.

За основу Микола Гнатовський взяв історичні аспекти створення і модернізації Європейської Конвенції з прав людини від 04.11.1950, його розповідь почалась з того, що під час Другої Світової Війни, у 1949 році, виникла Рада Європи — міжнародна регіональна організація, яка об'єднує країни Європи і має на меті просування демократії, сприяння єднанню всіх націй континенту, захист прав людини, співпрацю у сферах права, культури, освіти, інформації та охорони навколишнього середовища. «З самого початку своєї діяльності Рада Європи активно підтримує принципи поваги до прав людини. Завдяки Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ця організація гарантує високі стандарти захисту прав людини у своїх членських країнах», - розповідає суддя, а після цього переходить до цікавих аспектів кожного з 15 протоколів, де розкриває сутність і важливість внесення правок та додаткових прав і свобод до Конвенції, підкреслюючи те, що 11 та 123 протоколи зіграли на його думку найважливішу роль у формуванні даного документу.

На прикладі деяких держав, було розглянуто наскільки вміло можна керувати Конвенцією на свою корись, але хочеться підкреслити, що не завжди це приносило користь іншим геополітичним гравцям, таким як наприклад Кіпр, під час його переходу під протекторат іншої держави, або навіть у контексті російсько-української війни. Як після розуміння своїх слабких позицій, країни відмовлялися від ратифікації Конвенції на своїй території.

Микола Гнатовський не залишив без уваги запитання від студентів, серед яких можна виділити : «Як впливає Віденська конвенція на практику укладання договорів та взаємовідносини між державами взагалі? Чи можна її розглядати як основний документ серед міжнародних документів?», «Як можуть бути впроваджені принципи pacta sunt servanda, переговори доброї віри та обов'язки erga omnes для вирішення системних викликів врегулювання конфліктів та будівництва миру, забезпечуючи виключні та стійкі процеси миру, які дотримуються принципів справедливості, відповідальності та захисту прав людини?».
Завершуючи хід думок, хочу підкреслити необхідність вивчення даного роду міжнародних законодавчих документів, які надають змогу щільніше розумітись на прогалинах у геополітичному та дипломатичному аспектах.

Олеся Рябушкіна,
студентка групи МВ-20003б