Голодомор: не тільки геноцид, а й наймасштабніше пограбування нації

28 листопада 2020, 10:00
Киев

 

Ми мусимо усвідомлювати, що голодомор 1932-33 рр. був не тільки одним з найбільших в історії геноцидом, а й наймасштабнішим і найефективнішим грабунком людей.
Такою-собі заготівлею дармових капіталів, золотою лихоманкою по-імперськи. Де жертви самі дістають зі схованок і несуть завойовникам свої родові скарби. Лиш би відстрочити голодну смерть. А, може, й вижити.
Для виконання цього злочину була створена мережа спеціальних магазинів «торгзін» («торгівля з іноземцями»), яка під час голодомору стала єдиною мережею державної торгівлі, де населення могло купити деякі найнеобхідніші продукти харчування. Але тільки за дорогоцінні метали або валюту…
В Україні магазини торгзіну активно почали працювати з січня 1932 р., і на практиці не стільки з іноземцями, скільки з голодуючими селянами. Постанову "Про утворення Всеукраїнської контори торгзіну" Українська економічна нарада при РНК УСРР прийняла 29.06 1932 р.
Співставлення по часу і змісту таких документів щодо організації-розширення мережі торгзіну в Україні з документами партії щодо організації геноциду голодом (про посилення хлібозаготівель, про "три колоски", про недопущення будь-якої торгівлі продуктами в селах, про боротьбу з "саботажниками" і т. д.).
В обмін на обрядове золото селяни отримували товарні ордери (бони), з 1933-го р. – так звані заборні книжки, які вже потім отоварювали на продукти. Цей процес затягувався нерідко до двох місяців і отоварювати бони чи заборні книжки вже було нікому. Існувала навіть таємна інструкція: "не давати обіцянок покупцям на швидке одержання продуктів".
Очевидці свідчать, що випадки смертей голодуючих прямо у кілометрових чергах за хлібом або й відразу після отоварення були масовими. Послухаємо їх:
Ніна Перепада:
- …У будинку на вулиці Пушкінській (№6 чи №8) був комерційний хлібний магазин, де хліб був за дуже високою ціною, проте черга коло нього тягнулась аж до і через вулицю Прорізну. Часто люди помирали, просто стоячи в черзі за хлібом.
(Український голокост 1932-33: Свідчення тих, хто вижив. У трьох томах. / за ред. О .Ю. Мицика. – Том 2. – Київ: Вид. дім "Києво-могилянська академія", 2004)
Галина Назаренко:
- Звечора займали чергу на хліб-кирпичик, який був, як тирса. Вистоювали цілу ніч, а вранці формували десятки, по 10 людей пускали в магазин. В цій десятці один за одного тримались, щоб, не дай Боже, хтось не втулився зі сторони. Мені часто приходилось бувати в таких чергах.
Золоті каблучки мами і батька з весілля мама здала в "Торгсин", за що отримала кілька кілограмів борошна і варила нам галушки.
(Український голокост 1932-33: Свідчення тих, хто вижив. - Том 2)
Федір Довгодько:
- Ми кололи лід на Дніпрі. Проїжджаючи набережною в бік Подолу, люди спостерігали страшну картину - на березі лежали десятки, сотні трупів. Багато людей падало прямо в нас на очах. Ніхто їх не забирав.
(Голод-геноцид 1933 року в Україні..: МІжнар. Наук.-теорет. Конференція.: Мат-ли. - Київ, Нью-Йорк, 2000.)
Лідія Кузнєцова:
- Очень хорошо мне запомнились очереди за хлебом. Иногда они тянулись до нескольких километров. Ещё солнце не встало, а очереди уже стояли. Те, кто занимал очередь ни свет ни заря, мог ли получить эти маленькие кусочки хлеба только поздно вечером. В основном приезжал люд из сёл…
Помню, как люди из села получали этот кусочек хлеба, садились в уголок и умирали прямо там, на улице.
(Український голокост 1932-33: Свідчення тих, хто вижив. – Том 2 )
Часто біля магазинів торгзіну на голодних селян чатували співробітники ГПУ, які заарештовували "золотовалютчиків", позбавляючи купленого хліба. Або й взагалі, людей просто гнали "в шию" чи закривали – для більшої гарантії їх кінця.
Галина Афанасьєва:
- На вулиці Верхній Вал у ті роки був хлібний магазин, в якому продавали хліб за комерційною ціною... На руки продавали лише по 1 кг. Оскільки хліба для киян за картками було недосить, за комерційним хлібом утворювались величезні черги ще звечора. Міліція розганяла черги й обезсилених від голоду людей заганяла в церкву і там залишала. Там вони й конали...
В одну з таких міліцейських облав потрапила і моя мати Уляна Хоменчук, яку також міліція замкнула в церкві. Через дві доби відкрили церкву для звільнення від чергової партії трупів і поповнення новими жертвами. Але мати ще була живою і врятувалася від цього сатанинського конвеєру смерті.
У нашій родині опухлих не було, тому що ми жили на Трухановім Острові і вся сім'я заготовляла дрова, які човнами переправляли через Дніпро і продавали на базарах. Крім того, наша сім’я мала деякі золоті речі, які дісталися матері у спадок... Ці коштовності з охотою приймали торгаші в обмін на продукти... В "торгсинах" було вдосталь борошна, сала, меду, ковбас, консервів...
В обмін на золоті прикраси ми отримували найдешевше кукурудзяне борошно, з якого мати випікала пиріжки й продавала їх на ринку, щоб прогодувати сім'ю. Так "крутилися" всі кияни, щоб не вмерти з голоду
(Газета "Самостійна Україна", жовтень 1999.)
Та найбільше сприяв смертності селян, навіть "ощасливлених" торгзіном, так званий "припек" - офіційно дозволений прибуток скупщика торгзіну, тобто різниця між вагою золота, прийнятою від населення, та зданою у банк. Дуже часто приймали золото за однією масою і пробою, а платили і записували до реєстраційних актів зовсім інші.
"Припек" сягав кількох кілограмів, і за кожним грамом викраденого селянського золота було чиєсь життя. Крім "припеків", отримуючи великі зарплати та продпайки, працівники торгзіну все-одно займалися шахрайством, спекуляціями. Система торгзіну платила громадянам значно менше за їхнє золото, ніж воно купувало на світових біржах.
Дослідник торгзінів доктор історичних наук Василь Марочкоо справелдиво вказує, що родинне золото, яке в торгзінах називали "золотобрухтом", було особливо "небезпечною" для кривавої імперії цінністю, бо його сакрально-побутовий зміст торкався святого: сімейних реліквій, нагрудних хрестів, весільних заручин, хрещення, їх оберігали, передавали від покоління до покоління, єднаючи роди в націю та примножуючи духовність.
На жовтень 1933 р. в Україні діяло 263 магазини торгзіну, кожен з яких мав мережу приймальних пунктів, лавок, відділень з осередками. Найбільше таких магазинів було в Київській обл. – 58, найменше – в Донецькій обл. (11) та Молдавській АСРР (5). На цю мережу покладали конкретні завдання по вилученню у населення золота, валюти та інших коштовностей, які не виконувалися через надмірність.
Масштаби "золотої лихоманки" по-більшовицьки відповідали "графікам" геноциду: якщо в 1931 році через систему торгзіну до казни надійшло 6 млн., у 1932 р. –близько 50 млн., то у 1933 р. – 107 млн. валютних карбованців. З них 75,2% становили дорогоцінні метали – золото, срібло, платина. Так званий "золотобрухт" становив 38%, монети царського карбування – 18% від загальної суми валютних надходжень.
Якщо в 1932 році торгзін УСРР "заготовив" 21 тонну золота (26,8 млн. крб.) та 18,5 тонн срібла (0,3 млн. крб.) від населення, то у 1933 р. – 44,9 тонн золота (58 млн. крб.) і 1420,5 тонну срібла (22,9 млн. крб.).
Якщо співвіднести число жертв українського голодомору із сріблом-злотом, викачаним імперським комунізмом з України в той час, вийде десь 5 інвалютних карбованців. Або 12 кг борошна. Така була ціна життя, вірніше, страшної смерті одного українця.
Якщо поділити ці майже 66 тонн золотих виробів і 1439 тонн срібних на кожного з нас сущих, - вийде близько півтора грама золота і 31 грам срібла…
Скупку діамантів уряд дозволив восени 1933 р., коли надходження золота до магазинів торгзіну значно впало (все здали, та й нікому вже було здавати). В Україні діяв лише один пункт у Харкові. За один карат діаманту з дефектами торгзіновські "фахівці" пропонували 12 крб., а за чисті 260 крб. Здогадуєтесь, чому і для чого зробили таку велику різницю? Тільки за чотири місяці діамантових операцій торгзін зібрав діамантів на 600 тис. крб.
В 1932-33 рр. за кордон відправили також різного антикваріату (твори мистецтва, старовинні коштовності) на суму 5,8 млн. інвалютних крб.
Торгзін не була єдиною машиною по забору цінностей у конаючого населення. Навряд чи хтось підрахує колись масштаби забраного у людей добра на нелегальних стихійних ринках, де ціни на хліб були в десятки разів вищі, ніж навіть у торгзінах. Чи просто пограбованого золота, яке владні рекетири викатовували в беззахисних селян-одноосібників. Типовий такий випадок описав інвалід війни Олексій Різник у статті "Золото для диктатури пролетаріату" ("Україна молода", 23.11.06, с. 11):
"В 1931-32 рр. було розгорнуто широкомасштабну державну операцію щодо господарів… Їх групами возили до Вінниці в тюрму. Забрали і мого батька… Коли їх привезли в тюрму, кожному назвали суму викупу свободи в золотих рублях… Заходили міліціонери в камеру, хапали за волосся заручників, які стояли поруч, і стукали голову об голову, вигукуючи: «О, дзвенить золото!» Відібраних забирали на тортури, били, ламали пальці, затискуючи дверима… доки людина не назве суму золота, що влаштовувала катів… Брат сказав, що залишилось 35 (золотих – авт.) рублів. Міліціонери з радістю забрали ці гроші і відпустили батька".
 
Автор висловлює подяку за допомогу при підготовці цієї статті доктору історичних наук В. Марочку, києвознавцю С. Вакулишину, кандидату біологічних наук Н. Суходольській, керівнику Київського "Меморіалу" ім. В. Стуса Р. Круцику та іншим небайдужим людям.
 
Володимир Гонський,
провідний фахівець
відділу виховної роботи і
студентських справ ННЦ ВР і СР
 
https://www.pravda.com.ua/articles/2007/01/5/3193641/  - повний варіант статті
Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook