Сьогодні 140-років від дня народження засновника кафедри професора Антона Калениковича Скороходька

1 березня 2023, 12:18
ФВМ НУБіП України

   СКОРОХОДЬКО АНТОН КАЛЕНИКОВИЧдоктор ветеринарних наук, професор, створив та очолював кафедру з 1922 по 1936 рр., та з 1944 по 1954 рр. Професор А.К.Скороходько видатний вчений-зоогігієніст, засновник Київської школи гігієністів. Скороходько Антон Каленикович народився 1 березня 1883 р. в м. Канів, Київської губернії у сім’ї швеця-землероба. Навчався в Уманському училищі землеробства і садівництва (нині – Уманський національний університет садівництва), звідки був відрахований за революційну пропаганду серед студентів.

   Закінчив Маріїнське землеробське училище Саратовської губернії в 1904 р. і відразу вступив до Харківського ветеринарного інституту (нині – Харківська державна зооветеринарна академія), який закінчив у 1909 р. з відзнакою. Після закінчення в 1909 р. Харківського ветеринарного інституту служив 6 місяців ветеринарним лікарем Петербурзького губернського земства. Потім працював три роки ветеринарним лікарем Єлизаветґрадського земства Херсонської губернії. З квітня 1913 і до липня 1914 р. служив ветеринарно-санітарним лікарем Липовецького повіту Київської губернії. Був постійним членом губернських ветеринарних засідань. Упродовж наступних п’яти років Антон Каленикович виконував обов’язки ветеринарного лікаря Петербурзького, а потім Херсонського губернських земств.
   У цей період проводить ряд важливих наукових досліджень з питань обстеження стану вітчизняного тваринництва, стану і перспектив страхування тварин, діяльності деяких племінних заводів, внесок губернських і повітових земств у розвиток зоотехнії, результати яких детально виклав у своїх перших наукових працях: «Состояние животноводства в Елисаветградском уезде» (1910), «Конный завод в Екатерининскую эпоху» (1911), «Взаимоотношения губернского и уездных земств в зоотехнической работе» (1912), «Мероприятия Херсонского губземства в области улучшения животноводства» (1913), «Впечатления популяризации животноводства на сельскохозяйственных курсах» (1913), «К вопросу об организации земствами зоотехнической работы» (1913), «Кооперативное страхование животных на Украине» (1918). Водночас написав низку статей з питань загальної ветеринарії: «Во что обошелся Елисаветградскому уезду ящур 1910 г.» (1911), «Эскизы ветеринарии Екатерининской эпохи» (1911), «Экономическая убыточность ящура» (1911).
У більш пізніх наукових працях А.К. Скороходько висвітлює досягнення вітчизняних вчених з зоогігієнічної та ветеринарної науки. Зокрема, здобутки з гігієни утримання сільськогосподарських тварин відтворюють його статті: «Организация зоогигиенической научно-исследовательской работы» (1930), «Современное состояние зоогигиены в СССР и перспективы ее развития» (1937), «Новое в советской зоогигиене» (1937), «Достижение советской зоогигиены» (1941), «Достижение советской зоогигиены за 30 лет» (1948).
   У 1914 р. – мобілізований в армію на посаду ветеринарного лікаря. Прослужив до 1918 р. ветеринарним лікарем обозу, комісії з прийому коней, у навчальній кузні, кінному запасі, фронтовим ветеринарним лікарем лазарету.
У 1918 р. після демобілізації з армії, А.К.Скороходька призначають на посаду головного епізоотолога та завідувача ветеринарним управлінням Київського губернського земельного відділу.
   У 1920 р. активно включається в роботу з організації Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту (КВЗІ).
   11 серпня 1920 року комісія у складі В. Устьянцева, керуючого справами КНУПа Л. Слуцького, проф. В. Кронтовського, представника Наросвіти В. Пархомовича, студентів та ін. ухвалила рішення готувати не фельдшерів, а лікарів. Для цього була створена комісія з метою підготувати відповідний навчальний план. В її склад входили В. Ліндеман, В. Устьянцев, М. Веселовський, А. Скороходько, Е. Бик. Саме їй доручили скласти список викладачів для викладання на факультеті. Вона ж зосередила свою увагу на пошуку необхідних приміщень та навчального приладдя.
   У травні 1921 року організаційна комісія прийняла постанову про цілковите відокремлення ветеринарно-зотехнічного інституту (факультету) від КНУПа. А вже в 1921/1922 навчальному році у виробничому плані Укрголовпрофосвіти Київський ветеринарно-зоотехнічний інститут фігурував як самостійна адміністративно-фінансова та господарська одиниця, що переведена на новий статус.
   В статті «З історії Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту» (1924) проф. А.К. Скороходько згадує, що в зв’язку з виробленням загального плану навчання організаційній комісії довелось вирішувати, яким повинен бути інститут – чи однофакультетним для готування лише ветеринарних лікарів, ветеринарних лікарів-зоотехніків, чи двофакультетним – ветеринарно-зоотехнічним з випуском ветеринарних лікарів і зоотехніків. Після належного обмірковування комісія прийшла до висновку, що новий заклад повинен бути двофакультетним – ветеринарно-зоотехнічним, із спільним загальнобіологічним навчанням на молодших курсах і розподілом за фахом на старших.
   В цей час в Україні реформується вища освіта. У березні 1920 р. на І всеукраїнській нараді з питань освіти затвердили нову модель освіти УСРР, відповідно до якої ліквідовувались університети і створювалися два нових типи вищих навчальних закладів – інститути та технікуми. Різниця між ними полягала в термінах навчання та обсязі знань. Тоді ж значних змін зазнала і вища сільськогосподарська освіта. Сільськогосподарські інститути (СГІ) створювалися на базі колишніх університетів, інститутів. Дореволюційні середні технічні і агрономічні школи перетворили у технікуми.
   Поступово формувалися органи управління вишів. Так, вищим органом Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту спочатку була Організаційна комісія у складі ректора В. Ліндемана, ветеринарних лікарів А.К. Скороходька, М. Леонтовича, С.П. Амітрова, Нуромського, В. Стелецького (їх обрали на загальноміських зборах ветеринарних лікарів та фельдшерів), а також професорів КПІ В.П. Устьянцева та В. Колкунова. Після введення в дію нового «Положення про вищі школи України» від 25 липня 1921 р. та згідно з циркуляром Укрголовпрофосвіти від 7 жовтня 1921 р. оргкомісію скасували і затвердили новий орган – бюро інституту, до якого увійшли ректор В. Ліндеман, проректор проф. В.П. Устьянцев, декан ветеринарного факультету А.К. Скороходько та секретар бюро М. Леонтович.
   Існували також факультетські комісії, комісії по заміщенню вакантних посад на кафедрах, наукова рада. Комісію кафедри зоогігієни очолював завідувач кафедри проф. А.К.Скороходько.
   Крім того, з метою забезпечення інституту викладацьким персоналом бюро інституту та наукова рада професорів ухвалила заснувати 10 «професорських» стипендій для осіб, які хоч і не мали наукового ступеню, але завдяки практичному стажу могли підготуватись до викладацької діяльності. До стипендіатів ставилися такі вимоги: подавати щомісячний звіт про хід підготовчої праці; підготувати конспект зі свого курсу та прочитати 2 вступні лекції.
   У січні 1922 р. до професорських стипендіатів належали такі ветлікарі: кафедри зоотомії – П.І. Сперанський, оперативної хірургії та акушерства – Стелецький, загальної та часткової хірургії – Савицький, зоогігієни – А.К. Скороходько, діагностики – М. Леонтович, кування та копитових хвороб – К.М. Шевандін, часткової патології та терапії – Клісенко, епізоотології – Калкатін, молокознавства – Слєсаревський, конярства та кіннозаводства – С.П. Амітров. Всі вони були затверджені Губпрофосвітою.
Підготовка викладачів спеціальних дисциплін у такий спосіб не задовольняло Укрголовпрофосвіту, яка приписом від 17 червня 1922 р. пропонувала інституту звернутися по допомогу до інших інститутів РСФРР та УСРР, а також Галичини і запросити частину викладачів перейти до Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту, а стипендіатів негайно прикріпити до різних дослідних кафедр спеціалізованих інститутів. Таке рішення не влаштовувало інститут, оскільки охочих професорів перейти працювати в м. Київ не було, а стипендіати в зв’язку із службовими та сімейними обставинами не мали змоги виїхати до інших міст для підготовки до професорської діяльності.

   Іспити відбулися з 20 по 26 серпня 1922 р. 26 серпня Наукова рада професорів за результатами іспитів та доповідей кожному із стипендіатів присудила наукову ступінь магістра ветеринарних наук і допустила до прочитання відкритих вступних лекцій та захисту наукової роботи. Після виконання цих вимог стипендіат ставав професором певної кафедри.
   Отож, у 1922 році, після закінчення магістратури в Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті, А.К. Скороходьку було присвоєно науковий ступінь магістра ветеринарних наук і вчене звання професора. В цьому ж році він приступив до організації першої в країні кафедри зоогігієни. Упродовж 1922 – 1929 рр. А.К. Скороходько – організатор і завідувач кафедри зоогігієни, з 1921 по 1924 рік – декан ветеринарного факультету, а з 1924 по 1926 рр. – ректор КВЗІ.
   Великий висококваліфікований колектив професорів, крім читання лекцій, сприяв проведенню студентами значної наукової роботи. Починаючи з 1924 р., коли ректором був обраний проф. А.К. Скороходько, в інституті почали видавати науковий журнал (часопис) з ветеринарії й зоотехнії під назвою «Записки Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту», в якому друкували наукові праці, доповіді, реферати, різні інформації тощо.
Антон Каленикович підтримував дружні зв’язки з науковою та літературною елітою м. Києва: з В. Вернадським, О. Грушевським, О. Олесем, П. Тичиною.
У 1929 р. за пропозицією НКЗ УРСР організував при Київській зоотехнічній дослідній станції сектор зоогігієни в с. Терезине (Київська область).

   Упродовж 1919 - 1929 рр. А.К. Скороходько, паралельно з основною роботою, очолював відділ страхування тварин Всеукраїнського кооперативного страхового союзу, водночас будучи членом ради Наукового сільськогосподарського комітету при Наркомземі УСРР, а також головою Ветеринарної секції.

   За редакцією А.К.Скороходька був видрукуваний «Ветеринарний порадник для селян» (1927 р.). Були підготовлені такі розділи: «Яке приміщення найкраще для тварини», «Як треба доглядати шкіри, ноги та копита у тварин», «Як треба тваринами працювати», «Як правильно запрягати коней», «Як коней годувати та напувати», «Шкідні та отрутні для тварин рослини», «Шкідні для тварин хвороби кормових рослин», «Як дізнатися віку в коня та в корови».

   Професор А.К. Скороходько був редактором відомих галузевих часописів та збірників. Так, уже після демобілізації з армії, у 1918 р. його обирають редактором часопису «Вісник ветеринарної медицини», створеного за ініціативи військово-ветеринарного управління. Він також був членом редакційної колегії наукових тематичних збірників «Записки Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту» та «Труды Киевского ветеринарного института» (1944 – 1954).

   А.К.Скороходька наприкінці 1929 року було заарештовано у зв’язку зі справою «Спілка визволення України» і відіслано у заслання до м. Архангельськ. В цей період із 1930 р. по травень 1932 р. А.К. Скороходько завідував гігієнічним відділом Північно-Крайового науково-дослідного інституту тваринництва (нині Вологодська науково-дослідна ветеринарна станція РАСГН, м. Вологда).
   У 1930 р. виходить друком його капітальна праця «Гігієна тварини». Цей перший підручник, рекомендований для ветеринарних, зоотехнічних і сільськогосподарських вузів, чотири рази перевидавався і лишався настільною книгою кількох поколінь студентів. У 50-ті роки підручник видано кількома мовами країн Європи та Азії. Окремі його положення не втратили актуальності й дотепер.
   У 1932 – 1937 рр. А.К. Скороходько очолював кафедру зоогігієни Вологодського ветеринарного інституту, протягом 1932 – 1944 рр. – завідувач кафедри зоогігієни і ветеринарії Вологодського сільськогосподарського інституту (нині – Вологодська державна молочногосподарська академія). У 1935 – 1937 рр. – А.К. Скороходько старший науковий співробітник відділу зоогігієни Всесоюзного інституту експериментальної ветеринарії (Всеросійський науково-дослідний інститут експериментальної ветеринарії ім. Я.Р. Коваленка РАСГН, м. Москва).
   У грудні 1936 р. кваліфікаційна комісія ВАСГНІЛ, враховуючи вагомий внесок у розвиток зоогігієни і ветеринарії, присвоїла йому вчений ступінь доктора ветеринарних наук (без захисту дисертацій). У червні 1944 р. А.К. Скороходько отримав можливість повернутися до КВІ. Наказом ВКВШ його відновлено на посаді завідувача кафедри зоогігієни в Київському ветеринарному інституті. До кінця свого життя він очолював цю кафедру.
З його іменем також пов’язано становлення кафедри зоогігієни Білоцерківського сільськогосподарського інституту, якою він завідував у 1946 – 1948 роках.
Він мав наукову школу, керуючи науковою роботою багатьох своїх аспірантів. Під його керівництвом підготовлено 10 кандидатських дисертацій.

   А.К.Скороходько – один із розробників «холодного» методу вирощування молодняку сільськогосподарських тварин, основна стратегічна мета якого полягає в забезпеченні санітарно-гігієнічних норм утримання та вирощування високопродуктивних, високорезистентних і стресостійких тварин.

  У 1950 р. виходить друком останній, найбільш ґрунтовний підручник за авторством професора А.К.Скороходька «Гигиена сельскохозяйственных животных», високо поцінований вченими-фахівцями, практиками сільськогосподарського виробництва. У перекладі підручник видається у Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Китаї. Він не тільки автор наукових праць, серед яких декілька монографій та підручників, а також співавтор ряду енциклопедій, довідників, методик, методичних керівництв, інструкцій, наукових та публіцистичних статей, інформаційних повідомлень тощо. Він підготував перший підручник «Гігієна тварини» (1930, 624 с.) українською мовою, рекомендований для ветеринарних, зоотехнічних і сільськогосподарських вузів, який тричі перевидавався. Серед його підручників також слід відмітити «Основи загальної гігієни сільськогосподарських тварин» (1947, 188 с.) для ветеринарних технікумів.

   Науковий доробок професора А.К. Скороходька не втратив своєї актуальності і на сучасному етапі розвитку тваринництва, коли вітчизняний генофонд охопили кардинальні зміни, пов`язані з інтенсивним завезенням зарубіжного племінного матеріалу та залученням його генетичного потенціалу при створенні нових високопродуктивних порід на основі складного відтворного схрещування з місцевою худобою мають свою актуальність. Стали в нагоді розробки вченого, які вже набули значення методичних керівництв, щодо забезпечення санітарно-гігієнічних норм утримання та вирощування високопродуктивних тварин.
   Помер А.К. Скороходько 26 лютого 1954 р., похований на Байковому кладовищі, м. Києва. У 2017 році, у перший день святкування Дня університету, професору А.К. Скороходьку було встановлено пам’ятник на Алеї слави НУБіП України. 

 

Марія Кучерук, завідувач кафедри ветеринарної гігієни імені професора А.К.Скороходька

Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook