Благополуччя як ресурс стійкості: досвід Університету Тампере

Нещодавно отримавши грантову підтримку для участі в міжнародній програмі «Higher Education Policy and Management in Emergencies», я мала змогу стажуватись на базі Університету Тампере (Фінляндія), який є другим за величиною університетом Фінляндії та одним із провідних освітніх центрів Північної Європи. Програма стажування була присвячена питанням функціонування системи вищої освіти в умовах криз, надзвичайних ситуацій та суспільних викликів.

Під час стажування ми вивчали питання освітньої політики, кризового менеджменту, лідерства у вищій освіті, забезпечення безперервності освітнього процесу в умовах турбулентності та надзвичайних ситуацій. Однак однією з тем, яка викликала найбільший професійний інтерес, стало питання благополуччя (well-being) в освітньому середовищі.

Сьогодні поняття well-being дедалі частіше звучить у професійних дискусіях про освіту. Водночас нерідко воно сприймається доволі вузько – як діяльність психологічної служби або окремі заходи, спрямовані на підтримку психічного здоров’я. Досвід фінських університетів демонструє значно ширше бачення.

У сучасному розумінні well-being – це комплексний стан фізичного, психологічного, соціального та професійного благополуччя людини. В університетському середовищі він стосується не лише студентів, а й викладачів, науковців, адміністративного персоналу та всіх учасників освітнього процесу.

Одним із важливих висновків, який вдалося зробити під час стажування, стало усвідомлення того, що благополуччя не створюється окремими проєктами чи деклараціями. Воно формується через щоденну організацію освітнього середовища.

Що особливо вразило під час перебування в Університеті Тампере – це те, що концепція well-being не існує лише в документах чи стратегіях розвитку. Вона буквально відчувається в повсякденному житті університету.

На території кампусу багато відкритих просторів для спілкування та відпочинку. Студенти можуть працювати як у традиційних аудиторіях, так і в невеликих затишних зонах для індивідуальної роботи або групових обговорень. Особливу увагу привертають спеціально облаштовані місця усамітнення – комфортні простори, де можна побути наодинці, підготуватися до занять, попрацювати над проєктом або просто відновити сили після насиченого навчального дня.

Університетське середовище продумане до деталей. Зручні меблі, природне освітлення, доступність для людей з інвалідністю, місця для підзарядки гаджетів, зелені зони відпочинку, простори для неформального спілкування та навіть полиці для обміну книжками – усе це створює атмосферу, у якій людина почувається бажаним учасником академічної спільноти.

Особливо цікаво було спостерігати, що студенти активно користуються цими можливостями. Хтось працює над проєктом у невеликій групі, хтось читає книгу на м'якому дивані, а хтось відпочиває між заняттями на зеленому газоні біля університету. Складається враження, що турбота про людину є не додатковою послугою, а природною частиною освітнього процесу.

Важливим є й те, що благополуччя у фінських університетах розглядається як ресурс стійкості. Під час стажування значна увага приділялася аналізу досвіду функціонування університетів у період пандемії COVID-19, кризового реагування та забезпечення безперервності навчання. Саме тоді стало очевидним, що ефективність освітньої системи залежить не лише від технологій чи організаційних рішень, а й від психологічного стану людей, які навчаються та працюють в університеті.

Не менш важливим є ставлення до благополуччя викладача. Традиційно увага концентрується переважно на студенті. Однак сучасні дослідження та практика демонструють, що якість освіти безпосередньо пов’язана з професійним і психологічним станом викладача. Хронічний стрес, перевантаження та професійне вигорання впливають не лише на ефективність роботи, а й на атмосферу всієї освітньої спільноти.

Особливої актуальності ці питання набувають для української системи освіти в умовах війни. Повітряні тривоги, безпекові ризики, вимушені зміни форматів навчання, емоційне навантаження та невизначеність створюють додаткові виклики як для студентів, так і для викладачів. У таких умовах благополуччя перестає бути другорядною темою і стає важливим чинником стійкості освітньої системи.

Під час стажування неодноразово наголошувалося, що стійкість (resilience) та благополуччя (well-being) тісно взаємопов’язані. Людина, яка має підтримувальне середовище, достатньо ресурсів та можливість відновлюватися, значно легше адаптується до змін і долає труднощі. Саме тому інвестиції в благополуччя є інвестиціями у стійкість університетської спільноти.

Повертаючись до України, я багато думала про те, що саме найбільше запам’яталося з цієї поїздки. Звичайно, це були лекції, дискусії, зустрічі з колегами та нові професійні знання. Але, мабуть, найсильніше враження залишило усвідомлення того, що сучасний університет – це насамперед люди.

Саме тому питання благополуччя студентів і викладачів сьогодні не можна розглядати як щось другорядне. В умовах війни, постійних змін і високого рівня невизначеності підтримка людського потенціалу стає одним із ключових завдань освіти.

Фінський досвід ще раз нагадав просту, але важливу істину: сильний університет починається не з будівель і технологій, а з поваги до людини, її потреб, можливостей і права почуватися в освітньому середовищі безпечно та комфортно. Люди є головним ресурсом університету. Тому турбота про їхнє благополуччя є не лише гуманістичною цінністю, а й необхідною умовою розвитку сучасної, стійкої та конкурентоспроможної системи освіти.

Підготувала Ірина Супрун

доцент кафедри прикладної біології,

розведення та генетики тварин

НУБіП України