Українська землевпорядна наука на міжнародній конференції «Інженерія для розвитку сільських територій»
27-29 травня 2026 року в Єлгаві, Латвія, відбулася 25-та Міжнародна наукова конференція «Інженерія для розвитку сільських територій» (Engineering for Rural Development) — один із помітних європейських наукових майданчиків, де обговорюють технологічне, інженерне, економічне та інформаційне майбутнє аграрного сектору і сільських територій.
Організаторами конференції виступили Латвійський університет біонаук і технологій (Latvia University of Life Sciences and Technologies), його Факультет інженерії та інформаційних технологій, а також Латвійська академія сільськогосподарських і лісових наук. Захід традиційно об’єднав дослідників із різних країн, а його програма засвідчила, наскільки широким сьогодні є поняття «інженерія сільського розвитку»: від сільськогосподарських машин, біотехнологій, енергетики й транспорту — до цифрових двійників, систем керування, економіки інфраструктури, просторових даних і ринку землі.
Для факультету землевпорядкування НУБіП України участь у цій конференції вже стала сталою академічною традицією. Це не просто черговий виступ у міжнародній програмі, а системна присутність української землевпорядної школи у фаховій дискусії про те, як мають працювати земля, просторові дані, кадастр і ринок нерухомості в умовах технологічної трансформації та воєнних викликів.
Основна тематика конференційних доповідей цього року була зосереджена довкола практичних інженерних рішень для аграрного виробництва й сільської інфраструктури. У секціях обговорювалися питання сільськогосподарської техніки, інженерних технологій, систем керування та інженерної економіки, матеріалознавства і палив, енергетики та транспорту, моделювання і симуляції. Окремий акцент було зроблено на цифровізації виробничих процесів, використанні штучного інтелекту, кіберфізичних системах у розумному сільському господарстві, енергоефективності, роботизації, логістиці, відновленні інфраструктури та технологічній стійкості сільських територій.
На цьому тлі особливо виразно прозвучали дві доповіді представників землевпорядного напряму НУБіП України. Вони показали, що сучасний землеустрій вже давно не обмежується традиційним оформленням меж чи веденням документації. Сьогодні це сфера, яка працює на перетині права, економіки, геоінформаційних технологій, інженерії, інвестиційного аналізу та просторового планування.
Першу доповідь — «Інженерно-економічна оцінка цифрового земельного кадастру України: кількісне визначення доданої вартості геоданих у проєктах сільського господарства, енергетики й транспорту» (Engineering-Economic Assessment of Ukraine’s Digital Land Cadastre: Quantifying Added Value from Geodata across Agriculture, Energy and Transport Projects) — представив завідувач кафедри землевпорядного проектування, професор Андрій Мартин. Дослідження підготовлене у співавторстві з професорами Людмилою Гунько, Наталією Мединською, доцентами Анатолієм Полтавцем і Людмилою Колосою.
Головна ідея цієї роботи полягає в тому, що цифровий Державний земельний кадастр України слід розглядати не лише як юридичний реєстр чи адміністративний інструмент управління земельними відносинами. У сучасній економіці він стає виробничою інфраструктурою для інженерних рішень. Офіційні кадастрові геодані — геометрія земельних ділянок, відомості про права й користування, обмеження, оціночні характеристики — перетворюються на багаторазово використовуваний ресурс для проєктування, вибору трас, розміщення об’єктів, оцінки витрат, підготовки сервітутів, компенсацій і дозволів.
Особлива цінність дослідження — у спробі виміряти економічний ефект кадастрових даних. Автори не обмежилися загальним твердженням, що цифровий кадастр є корисним. Вони запропонували порівняльну логіку: як змінюються витрати, строки й ризики, коли інженерний проєкт спирається на офіційні цифрові дані, і що відбувається, коли інформація залишається фрагментованою, розпорошеною між паперовими документами, архівними планами та повторними польовими перевірками.
На прикладах аграрних, енергетичних і транспортних проєктів було показано, що кадастр здатний скорочувати витрати на пошук інформації, зменшувати потребу в повторних виїздах і перевірках, знижувати ризики перепроєктування та прискорювати земельно-правову підготовку інфраструктурних рішень. У сільському господарстві це проявляється через кращу аналітику земельного банку та підготовку меліоративних проєктів; в енергетиці — через точнішу роботу з трасами ліній електропередач, сервітутами й обмеженнями; у транспорті — через оптимізацію відведення земель, компенсаційних процедур і управління коридорами доріг.
Фактично йдеться про нову роль кадастру: він стає не «післяпроєктною» базою реєстрації вже ухвалених рішень, а одним із перших джерел даних, з якого починається якісне інженерне планування. Для України, де цифровий кадастр уже охоплює десятки мільйонів гектарів і мільйони земельних ділянок, така постановка питання має не лише академічне, а й безпосереднє практичне значення для повоєнного відновлення, розвитку інфраструктури та підвищення прозорості земельних відносин.
Друга землевпорядна доповідь — «Дослідження ринку сільськогосподарських земель в Україні» (Investigation of the Agricultural Land Market in Ukraine) — була присвячена одній із найчутливіших тем сучасної аграрної економіки: функціонуванню ринку сільськогосподарських земель після його відкриття та в умовах повномасштабної війни. Доповідь представили професор Андрій Мартин і доцент Руслан Тихенко; дослідження виконане у співавторстві з доцентами Ольгою Тихенко, Олександром Шевченком, професором Іваном Опеньком та аспірантом Андрієм Синєуцьким.
Ця робота важлива тим, що розглядає ринок землі не як абстрактний набір цінових показників, а як просторово неоднорідну систему, на яку одночасно впливають продуктивність земель, орендні відносини, безпекові ризики, стан інфраструктури, регіональна доступність і поведінка учасників ринку. Автори використали дані моніторингу земельних відносин, зокрема інформацію про купівлю-продаж і оренду сільськогосподарських земель, агреговану за природно-сільськогосподарськими районами.
Ключовим методичним інструментом дослідження став показник ставки капіталізації — співвідношення між річним орендним доходом і ринковою ціною землі. У нормальних ринкових умовах такий показник часто сприймається як індикатор інвестиційної привабливості. Проте українська воєнна реальність потребує значно обережнішого тлумачення. Висока ставка капіталізації може свідчити не лише про високий дохід, а й про знижену ціну активу, ризики безпеки, невизначеність ринку, логістичні обмеження та структурний тиск на сільські території.
Саме тому в доповіді було наголошено: ринок сільськогосподарських земель України не можна аналізувати лише через класичні агрономічні чинники — родючість ґрунтів, клімат, вологозабезпечення чи придатність до вирощування культур. У нинішніх умовах на перший план виходять територіальна безпека, стабільність інфраструктури, доступність логістики, стан громад і очікування учасників ринку щодо майбутнього відновлення. Нижчі ціни в регіонах, що постраждали від окупації чи бойових дій, і зміщення активності до відносно безпечніших центральних та західних областей є не випадковістю, а економічним відображенням воєнного ризику.
Наукова сила цієї доповіді — у поєднанні кадастрових транзакційних даних із просторовим аналізом. Природно-сільськогосподарське районування використано не як декоративну карту, а як основу для порівняння ринкових показників у територіях із подібними природними характеристиками. Це дозволяє точніше відокремлювати вплив продуктивності землі від впливу безпекових, інфраструктурних та ринкових факторів.
Обидві доповіді факультету землевпорядкування мають спільний змістовий нерв: вони демонструють, що якісні просторові дані є критичною умовою для ухвалення рішень у сучасній державі. У першому випадку йдеться про кадастр як інженерну інфраструктуру, яка зменшує витрати й ризики у великих проєктах. У другому — про кадастрові та ринкові дані як основу для об’єктивної оцінки землі, аналізу інвестиційної привабливості, розроблення компенсаційних механізмів і планування відновлення сільських територій.
Участь науковців НУБіП України в конференції «Інженерія для розвитку сільських територій» ще раз засвідчила, що українська землевпорядна наука залишається активною частиною європейського академічного простору. Попри війну, українські дослідники не лише описують національні проблеми, а й пропонують методики, які можуть бути корисними для інших країн із фрагментованими земельно-інформаційними системами, молодими земельними ринками або потребою у просторово обґрунтованому відновленні.
Для факультету землевпорядкування НУБіП України така участь є не епізодом, а продовженням послідовної міжнародної наукової роботи. Конференція в Єлгаві вкотре стала майданчиком, де український досвід — складний, сформований у надзвичайних умовах, але методично сильний — був представлений як внесок у ширшу європейську дискусію про майбутнє сільських територій.
Сучасний землеустрій дедалі більше стає мовою, якою держава, громади, інвестори та інженери описують простір майбутнього. І саме тому доповіді науковців НУБіП України були важливими не лише для вузького фахового кола, а й для ширшого розуміння того, як земля, дані та інженерна думка можуть працювати разом — для стійкості, відновлення і розвитку України.
Доцентка кафедри землевпорядного проектування
Людмила Гунько
