Навчання, що змінює життя: історія здобуття професійних та творчих вершин Валерії ТАРАСЕНКО
Кожен студент має свою історію успіху, і нерідко саме один вибір визначає майбутнє. Для когось цей шлях починається з дитячої мрії, для когось — із несподіваного рішення, яке змінює все життя. Історія Валерії розпочалася в мальовничому містечку Гребінка на Полтавщині. Ще кілька років тому вона навчалася в Опорному закладі Гребінківської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 4. Вона не лише успішно навчалася, а й була активною учасницею культурного життя міста. Її чудовий голос прикрашав концерти, творчі конкурси, святкування Дня міста та інші мистецькі заходи. Лєра мріяла про велику сцену й була переконана, що саме музика стане справою її життя. Проте доля підготувала для неї інший шлях. Сьогодні Валерія — випускниця гуманітарно-педагогічного факультету НУБіП України, яка отримала диплом бакалавра з відзнакою та планує продовжити навчання в магістратурі. Її історія — це розповідь про сміливість змінити життєвий курс, наполегливу працю, підтримку наставників і щире бажання допомагати людям.
Що допомогло їй знайти своє справжнє покликання? Чому випускниця з відзнакою свідомо обрала продовження навчання саме в НУБіП України? Як мрія про сцену перетворилася на прагнення присвятити себе соціальній роботі? Відповіді на ці запитання — в інтерв'ю з Валерією, яка переконана: найважливіші рішення в житті варто приймати не лише розумом, а й серцем. Саме так свого часу вчинила й вона — довірилася власному покликанню, обрала соціальну роботу й сьогодні впевнено крокує до здійснення нової професійної мрії.
– Валеріє, перше питання буде банальне: ти майже професійно співала більшу частину свого життя, приймала участь в різних творчих конкурсах, як сталося, що ти опинилася в Національному університеті біоресурсів та природокористування України, саме на гуманітарно-педагогічному факультеті, обравши спеціальність "Соціальна робота"?
– Я завжди мріяла співати на великій сцені серед відомих зірок, хотіла вступити до музичного університету і навіть успішно склала творчий конкурс. Здавалося, доля вже все вирішила за мене. Але в останній момент я дізналася про НУБіП України від своєї землячки, Аліни СУПРУН, доцентки кафедри філософії та міжнародної комунікації, і немов хтось непомітно розвернув мій компас в інший бік. Вибір спеціальності був складним: психологія чи соціальна робота, а десь глибоко в душі й досі жило бажання співати.
Першою людиною, з якою довелося зустрітися на цьому шляху, став заслужений артист України, доцент кафедри культурології Віктор КАВУН, якого я знала багато років. Саме тоді я зрозуміла: я хочу бути тут, і я тут потрібна. Після розмови з Іриною СОПІВНИК, яка тоді була завідувачкою кафедри соціальної роботи та реабілітації, я остаточно зрозуміла, що хочу навчатися виключно на спеціальності "Соціальна робота". І знаєте, я жодного разу не пожалкувала, що вступила саме сюди. Іноді найважливіші рішення в житті приймаються не розумом, а серцем. І моє серце тоді не помилилося.
– Ти закінчила бакалаврат з відзнакою. Що або хто найбільше надихав тебе тримати таку високу планку протягом чотирьох років?
– Найбільше мене надихали мої батьки, які підтримували мене у будь-яку хвилину, у моменти сумнівів, втоми чи невпевненості вони завжди були поруч і нагадували, заради чого я все це роблю. Їхня віра в мене стала тим фундаментом, на якому трималися всі мої досягнення. А ще, починаючи з першого курсу, я вчилася черпати сили в собі самій і попри втому й труднощі, ніколи не дозволяла собі опустити руки. Я завжди прагнула якісної освіти й свідомо тримала для себе високу планку, а ще була старостою групи, тож для одногрупників мала бути прикладом і тим лідером, на якого можна спертися в будь-якій ситуації. Ця відповідальність не тиснула на мене, а навпаки, з кожним днем робила мене сильнішою.
– Диплом "з відзнакою" відкриває багато дверей. Чому ти вирішила вступати саме до нашого університету на магістратуру?
– Тому що НУБіП для мене – це вже не просто навчальний заклад, а місце, де я відбулася як особистість. Тут я знайшла своїх людей, своїх наставників, свою справу. Коли ти вже пустила коріння там, де тобі справді добре й де є простір для зростання, не варто змінювати цей ґрунт лише заради експерименту. Я знаю цю атмосферу, знаю викладачів, знаю, чого можу очікувати від навчального процесу і водночас знаю, що попереду ще багато нового, адже магістратура – це вже інший рівень занурення у професію. Тому рішення залишитися було не про страх змін, а про усвідомлений вибір продовжувати будувати те, що вже почала.
– Якби тебе попросили описати атмосферу спеціальності, на якій ти навчалася, трьома словами, які б обрала?
– Підтримка, взаємоповага та постійний розвиток стали невід'ємною частиною мого студентського життя. В НУБІП України панує атмосфера, у якій кожного сприймають як особистість, підтримують у прагненні досягати більшого та допомагають розкривати свій потенціал. Саме тому цей університет став для мене місцем, де хочеться навчатися, розвиватися й будувати своє майбутнє.
– Які знання чи навички, отримані на бакалавраті, ти вважаєш суперсилою своєї спеціальності?
– Найбільшою суперсилою я вважаю вміння по-справжньому чути людину без осуду й поспішних висновків. Соціальна робота навчила мене емпатії, яка не заважає діяти професійно та виважено. Ще одна моя суперсила – вміння працювати з людьми в кризових ситуаціях, зберігаючи спокій і ясність мислення навіть тоді, коли навколо панує емоційна напруга. Це навички, які залишаються з тобою назавжди, незалежно від того, в якій сфері ти зрештою працюватимеш.
– Яку спеціальність ти обираєш у магістратурі? Чого саме ти очікуєш від магістратури на обраній спеціальності? Які нові горизонти вона для тебе відкриває?
– Я обираю спеціальність "Соціально-психологічна реабілітація", тому що хочу поглибити свої знання саме в тій сфері, де соціальна робота перетинається з психологічною підтримкою людини. Особливо зараз, коли так багато людей навколо потребують фізичної, психологічної та соціальної реабілітації, я відчуваю, що це саме той напрям, де я можу бути максимально корисною. Від магістратури я очікую не просто теоретичних знань, а практичних інструментів, які дадуть змогу працювати з найскладнішими випадками впевнено та професійно. Це відкриває переді мною горизонти роботи з військовослужбовцями, ветеранами, з людьми, що пережили травматичний досвід, з тими, кому потрібна довга й ретельна дорога до відновлення, і я хочу бути тією людиною, яка допоможе цю дорогу пройти.
– Студенти часто кажуть, що університет — це люди. Хто з викладачів став для тебе справжнім ментором?
– Для мене прикладом справжнього наставництва стали декан гуманітарно-педагогічного факультету Інна САВИЦЬКА та колишня завідувачка кафедри соціальної роботи та реабілітації Ірина СОПІВНИК. Вони завжди були поруч не лише як викладачі, а як люди, до яких можна звернутися за порадою, підтримкою чи просто щирою розмовою. Їхня довіра, уважність і небайдужість допомогли мені повірити у власні можливості та зрозуміти, що справжній фахівець - це насамперед людина, яка вміє чути, підтримувати й надихати інших.
– Як навчання тут вплинуло на твоє оточення? Які можливості, знайомства, професійні контакти дає університет?
– Навчання стало для мене не просто здобуттям освіти, а важливим етапом особистісного й професійного становлення. Паралельно з навчанням я працюю в дирекції студентського містечка, і ця робота дала мені безцінний практичний досвід. Вона допомогла краще зрозуміти людей, навчила брати відповідальність за власні рішення, швидко знаходити вихід із нестандартних ситуацій та ефективно взаємодіяти з людьми різного віку, характеру й професійного досвіду. Саме завдяки цій роботі я мала змогу познайомитися з багатьма студентами, викладачами та керівництвом університету, що значно розширило мій світогляд і коло професійного спілкування. Не меншою цінністю для мене стали люди, яких я зустріла за роки навчання. Університет подарував мені справжніх друзів, взаємну підтримку та стосунки, які, я впевнена, залишаться зі мною далеко за межами студентських років.
– Ким ти бачиш себе після закінчення магістратури, і як навчання допомагає будувати кар'єру мрії?
– Після закінчення магістратури я бачу себе фахівцем у сфері соціально-психологічної реабілітації, яка професійно, відповідально й небайдуже допомагає людям, що пережили складні життєві випробування, відновити внутрішню рівновагу та повернутися до повноцінного життя. Особливо хочу працювати з військовослужбовцями, їхніми родинами та людьми, які зазнали травматичного досвіду внаслідок війни. Саме навчання в університеті стало міцним фундаментом для досягнення цієї мети. Воно дало мені не лише ґрунтовні знання, а й практичний досвід, уміння працювати з людьми, критично мислити, брати відповідальність за свої рішення та знаходити ефективні шляхи допомоги в непростих ситуаціях. Магістратура для мене - це можливість поглибити професійні компетентності, опанувати сучасні методи соціально-психологічної підтримки та підготуватися до роботи з людьми, які найбільше потребують кваліфікованої допомоги.
– Що б ти порадила студентам молодших курсів або абітурієнтам, які ще вагаються, чи варто пов'язувати своє життя з цим факультетом, з цим університетом, з цією професією?
– Я б порадила не боятися довіритися серцю, навіть якщо спочатку план був зовсім іншим. Іноді найкращі рішення в житті приходять несподівано, як прийшло до мене рішення вступати до Національного університету біоресурсів і природокористування України. Соціальна робота - це не найлегша професія, вона вимагає емпатії, витримки та щирого бажання допомагати, але натомість вона дарує неймовірне відчуття значущості: коли ти розумієш, що твоя робота реально змінює чиєсь життя на краще. А гуманітарно-педагогічний факультет і цей славетний університет дадуть вам не лише знання, а й людей, які стануть вашою підтримкою на роки вперед. Тож не вагайтеся, якщо відчуваєте бодай найменший потяг до цієї професії, довіртеся собі й зробіть цей крок.
Історія Валерії доводить: шлях до професії не завжди буває прямим, але саме він приводить до справжнього покликання. Від мрії про велику сцену до бажання допомагати людям — її студентський досвід став історією особистісного зростання, професійного становлення та нових амбітних цілей.