Весна цього року особлива, оповита димом палаючих міст і сіл, сповнена ревом сирен, свистом ракет і вибухами. Кожного дня стає більше сонця і більше смутку, горя. Але весна перемагає. Саме тут, в Голосієво вже видно і чути її перші подихи, вони в співах птахів, яскравому теплому сонці, в зеленій траві і перших квітах. Життя долає всі перешкоди і голосно заявляє про себе, кличе за собою, захоплює в свій невпинний рух. І ми включаємося в нього, кожен по-своєму, на своєму місці: за комп’ютером, в лабораторії або як нещодавно, коли вийшли всією громадою на університетську толоку.
Ми прибирали сміття, згрібали торішнє листя і траву, садили кущі і дерева в надії на швидке відновлення учбового процесу і повноцінного життя. Що дає нам надію? Мабуть досвід, який отримали за ці 43 дня війни. Досвід мужності і сміливості почати навчання і вчитися в перервах між сиренами, під гуркіт канонади, в рідній домівці чи поїзді. Досвід переживання звісток про втрати і смерть, жахливих фото і відео. Досвід безпорадності перед злодіяннями ворога, люті, ненависті і сльоз. Досвід стійкості і непохитності, коли ми пропускаємо війну через себе і перетворюємо її в мир, мирне життя.
Посаджені дерева - це символ того, що ми живі, готові до боротьби і відбудови. Це заклик в майбутнє, наш привіт наступним поколінням.
Ми садили їх з надією на відновлення миру, відродження нашої країни, з вірою у перемогу.Опалко ВікторіяДоцент кафедри транспортних технологій та засобів у АПК
