Мій шлях: від старту до фінішу з СТТ

Мій шлях у тваринництві почався задовго до того, як я переступила поріг НУБіП України. Він почався у дитинстві — з маленької врятованої кішки. Ми викупили її у людей, які зовсім не знали слова «любов». Я пам’ятаю, як тримала в руках її худеньке тільце, обережно мила, а потім годувала молоком через маленьку пипетку. Тоді з’явилось моє перше усвідомлення відповідальності: тварина — це не іграшка і не прикраса двору, це жива душа.

Пізніше в моєму житті з’явивилась собака, подарована батьками. Вона не була в «врятованою», але догляд за нею навчив мене постійності: щоденні прогулянки, їжа, ветеринарні огляди — і нескінченна довіра, яку здатна подарувати лише тварина.
Здавалося, це просто історія про любов до домашніх улюбленців, поки не почалася війна. Тоді слово «допомога» набуло іншого змісту. Ми носили їжу тваринам, яких господарі покинули, виїжджаючи у паніці. Деякі були зачинені на подвір’ях — доводилося перелазити через паркани, аби їх нагодувати. Паніки не було. Була тільки біль, коли розумієш, що вони не можуть говорити, але дуже чітко показують очима: «Не залишайте мене». Ці моменти виросли в мені важливу думку: тваринництво — це не про милування, а про відповідальність та системну допомогу.
Мрія стати ветеринаром з’явилась ще раніше — коли мама подарувала мені іграшку білого тигра. Я тоді сказала: «Я мрію вилікувати білого тигра». Згодом моя любов до біології тільки підтвердила: це не просто дитяче бажання. Біологія стала одним із улюблених предметів, і саме її я обрала для НМТ.
Але життя не завжди йде рівно. Через стан здоров’я мене не допустили на факультет ветеринарії. Було сумно — наче двері до мрії зачинилися перед носом. Але я добре розуміла: це не покарання, а турбота про мене. Після розмов із батьками і хрещеним я вирішила вступити на менеджмент міжнародного бізнесу. Спочатку було страшно: я боялася, що це не моє, що я зраджую себе. Та згодом усвідомила: це не втеча, а інший шлях. Мій тато і хрещений навчались на цьому факультеті в НУБіП, мама — на такому ж у Кам’янці-Подільському. Вони пояснили: любов до тварин може проявлятись не лише в лікуванні — інколи вона живе в системах, рішеннях, організації, що можуть рятувати тисячі життів.
Перший крок до цього розуміння я зробила на дисципліні СТТ — системи технологій тваринництва. Вразила не просто програма, а людина, яка її викладає. Пам’ятаю нашу першу зустріч з Миколою Гавриловичем. Він говорив віршами — і це було настільки неочікувано, що я навіть не повірила: «Так буває тільки в кіно». Але ні. Його слова були живі, образні, теплі й одночасно вимогливі. Вони змушували слухати і, головне, думати.
Коли він заговорив про бджіл, я щиро здивувалась: яке відношення має бджільництво до СТТ? Але він провокував нас на питання і відповіді. Не нав’язував, а відкривав двері. Згодом я перевірила його ім’я на сайті НУБіП і зрозуміла — він із кафедри бджільництва. Тоді все стало на свої місця: культура спільноти, роль кожної особини, технологічні методи — усе це логічні фундаменти сучасного тваринництва.

СТТ навчила мене бачити ширше: тварини — це не лише об’єкти любові чи співчуття. Це цілі системи. Види годівлі, способи утримання, умови, що впливають на здоров’я, поведінку, розвиток. На новому предметі — технології тваринництва — ми вже з перших занять вивчаємо, що саме їдять тварини і як це впливає на їх продуктивність. І я ловлю себе на думці: колись я тримала маленьку кішку, годувала її з пипетки, боячись, що роблю все неправильно. А сьогодні я вчуся створювати умови, де така кішка не постраждає взагалі.
Мій старт був у дворі, біля кота на дереві. Мій фініш — не крапка, а новий етап: розуміння, що любов до тварин — це не лише емоція. Це знання, системи, технології, рішення, які здатні змінити долі багатьох.
І якщо колись я мріяла вилікувати одного білого тигра, то тепер я хочу створити умови, в яких лікування стане винятком, а не правилом.

Софія МАЦЕНКО
Група 6/ММБ, 1 курс