Талановита молодь обирає фах лісівника в НУБіП України

Вибір професії є одним із найвизначальніших моментів у житті кожної людини, адже саме він багато в чому визначає не лише кар’єрний шлях, а й відчуття власної реалізованості та усвідомлення своєї ролі у суспільстві. Для когось цей вибір є результатом тривалих пошуків, для когось — він визріває природно, органічно, як продовження того, чим жила родина впродовж поколінь. Саме таким є випадок нашого сьогоднішнього співрозмовника для якого ліс із дитинства був не просто частиною природи, а частиною родинної ідентичності. Повага до праці лісівників, любов до живої природи, сформовані в родині професійні цінності та традиції — усе це стало тим підґрунтям, на якому виріс свідомий і глибоко вмотивований вибір майбутньої професії.

Є люди, про яких ще нічого не знаєш — а вже розумієш, що розмова буде цікавою. Наш сьогоднішній співрозмовник виріс поруч із батьком-науковцем, який двічі зимував в Антарктиді на станції «Академік Вернадський» і присвятив життя дослідженням дикої природи. З початком повномасштабного вторгнення наш вступник опинився в Польщі — і навчався там, поки не прийняв рішення, яке, мабуть, здивувало багатьох — повернутися в Україну і вступити на спеціальність «Лісове господарство». Чому саме ліс? Чому саме зараз? Чому саме Україна? Про це — наша розмова.

Тож до вашої уваги — інтерв’ю зі вступником ННІ ЛіСПГ!

• Миколо, розкажіть, будь ласка, про підготовку до НМТ. Про Ваше навчання у ЗЗСО Польщі. Якими були найбільші складнощі?

— Мабуть, моя підготовка до вступу розпочалася значно раніше, ніж я сам це усвідомив. Із початком повномасштабного вторгнення у 2022 році, я опинився в Польщі — перші місяці з мамою, а далі сам, без батьків, у зовсім новому середовищі. Це був виклик не лише навчальний, а передусім людський — чужа мова в побуті, нові однокласники, інший уклад життя та повна самостійність у віці, коли більшість однолітків ще живуть під батьківським дахом. Перший час давалося непросто — потрібно було одночасно адаптуватися до нового оточення та не відставати в навчанні. Проте саме ці обставини загартували мене і навчили покладатися на власні сили.

Незважаючи на географічне розташування, школа була з українською мовою навчання — орієнтована насамперед на українську меншину та діаспору, нащадків людей, переселених з українських етнічних територій під час операції «Вісла» 1947 року, хоча вже тривалий час там навчаються й діти безпосередньо з України. Це навчання найбільше зміцнило мої знання з біології, української мови та літератури, а також історії. Варто зазначити, що програма подекуди відрізнялася від української — курс мови був зосереджений переважно на літературі, а не на граматиці, певні відмінності траплялися й у програмі з математики, що створювало додаткові труднощі при підготовці саме до НМТ. Тому вже безпосередньо перед вступом я паралельно відвідував підготовчі курси для вступників, які проводилися в НУБіП України, та займався самостійно — за допомогою інтернет-ресурсів і спеціалізованих посібників для підготовки до НМТ, щоб заповнити прогалини між польською та українською програмами.

Загалом різноманітність джерел знань стала для мене справжньою перевагою, де виникала прогалина — інше її заповнювало. А досвід самостійного життя за кордоном навчив мене головного — не чекати, поки хтось допоможе, а діяти.

• Якщо б ліс міг обрати собі господаря — за якими критеріями він обирав би і чому, на Вашу думку, він обрав би саме Вас?

— Чесно? Я не впевнений, що ліс обрав би мене прямо зараз — мені ще вчитися і вчитися. Але я думаю, що він обирав би за терпінням та вмінням прислухатися до природи.Ліс постійно «говорить» — через стан дерев, через поведінку тварин, через те, як змінюється лісова рослинність у зв’язку з кліматичними змінами. Той, хто вміє це чути і розуміти — і є справжнім лісівником. Мій батько ніколи не вчив мене командувати природою — він вчив мене спостерігати за нею та прислухатися. І я думаю, саме це ліс цінує найбільше.

• Лісівник — це людина, яка приймає рішення, результати яких побачать не вона, а її онуки. Чи готові Ви працювати на такому часовому горизонті і що для Вас особисто означає така відповідальність?

— Чесно кажучи, саме це мене і приваблює в цій професії найбільше. Більшість людей сьогодні думають про швидкий результат — зробив, побачив, отримав. А лісівник мислить інакше. Він думає не про себе — він думає про тих, хто прийде після нього. Мій батько завжди казав, що найкращий лісівник — це той, якого можливо не пам’ятають за іменем та прізвищем, але чиїм лісом захоплюються через сто років. Мені здається, це і є справжня відповідальність — зробити щось важливе, не чекаючи подяки.

• Як Ваші батьки ставляться до вибору майбутньої професії?

— Чесно кажучи, реакція батьків була неоднозначною. Вони, звісно, раділи, що я повертаюся — але водночас, як і будь-які батьки, хвилюються. Вони бачили, що в Польщі у мене були непогані перспективи, стабільність, безпека — і, звісно, вони хотіли щоб я залишився там. Батько — людина, яка все своє життя приймала відповідальні рішення в науці, в експедиціях, в екстремальних умовах Антарктиди – спочатку поставився до мого повернення скептично. Він навіть сказав мені прямо, що думає, що я повертаюся, бо так простіше. Але саме ця позиція, мабуть, і стала для мене найсильнішим стимулом – довести насамперед собі, а потім батькові, що це мій власний свідомий вибір. Що я повернувся не тому, що не зміг — а тому, що вирішив.

• Як Ви вважаєте — лісівник це насамперед еколог, економіст, управлінець чи хтось інший, і де проходить межа між цими ролями в реальній роботі?

— Я думаю, що лісівник — це насамперед людина, яка вміє утримувати баланс між екологією і економікою, між інтересами сьогодення і потребами майбутнього, між тим, що хоче суспільство, і тим, що потребує ліс. А лісівник — це передусім людина, яка відчуває відповідальність перед лісом, перед суспільством, перед майбутніми поколіннями. Еколог, економіст, управлінець — це все інструменти, якими він користується залежно від ситуації. Але головне — це внутрішнє розуміння того, що ліс — не твій. Ти його тимчасовий господар, і твоє завдання — передати його наступнику в кращому стані, ніж отримав сам.

• Сучасний ліс в Україні стикається одночасно з військовими діями, кліматичними змінами, спалахами шкідників, суспільним тиском і економічними вимогами. Яку з цих проблем Ви вважаєте найбільш критичною і чому?

— Знаєте, я поки що дивлюся на це не як майбутній фахівець, а як звичайна молода людина, якій не байдуже що відбувається навколо. І мені здається, що найбільш небезпечною є не якась одна проблема, а те, що всі ці проблеми діють одночасно і посилюють одна одну. Але якщо обирати — я б назвав суспільний тиск. Не тому, що він найсильніший — а тому, що він найскладніший. Війна закінчиться обов’язково нашою Перемогою, з кліматом, зі шкідниками, з економікою можна боротися науковими методами. А от змінити ставлення суспільства до лісу та лісівників набагато важче і важливіше. Переконати суспільство в тому, що лісівник є не ворогом лісу, а його відповідальним господарем і захисником — я вважаю одним із найважливіших викликів для нашої професії. І мені дуже хочеться бути серед тих, хто цей образ змінить.

• Природоохоронні організації, екологи та лісівники нерідко перебувають у конфлікті. Чию сторону Ви б зайняли і чи взагалі вважаєте, що потрібно обирати сторону?

— Знаєте, я думаю, що саме постановка питання «чию сторону обрати» і є коренем цього конфлікту. Бо насправді у лісівників і екологів є одна мета і це — збереження лісу. Просто шляхи до цієї мети вони бачать по-різному. Природоохоронці кажуть — не чіпайте ліс і він збережеться. Лісівники переконані, що якщо не вести відповідальне лісогосподарювання — то ліс деградує, заселиться шкідниками або згорить. І обидві сторони мають рацію … Тому я не обирав би жодної сторони. Я б шукав діалог. Бо ліс програє тоді, коли люди, які його люблять, витрачають енергію на боротьбу одне з одним замість того, щоб разом його захищати.

• Якби Вам довелося пояснити першокласнику, навіщо потрібні лісівники — що б Ви сказали?

— Я б сказав: ти знаєш, що буває, коли в класі немає вчителя? Спочатку всім весело — а потім починається безлад. Ось так само і в лісі – якщо за ним ніхто не доглядає, він не перетворюється на казкове королівство. Навпаки — з’являються хвороби, шкідники, пожежі. Лісівник — це як учитель для лісу. Він знає кожну ділянку, стежить за порядком, допомагає слабким і дає місце сильним. І завдяки йому ліс залишається живим і красивим — для тебе, для мене і для всіх.

• Яким, на Вашу думку, буде ліс України через 50 років — і яку роль у цьому майбутньому Ви хотіли б зіграти особисто?

— Я хочу вірити … і щиро вірю, що ліс України через 50 років буде кращим, ніж зараз. І перше, що для цього необхідне — це наша перемога. Без неї важко говорити про будь-яке майбутнє — ні лісу, ні країни. Але я вірю, що вона буде. І саме тоді розпочнеться справжня робота — відновлення, розвиток, будівництво нової України, в якій ліс займатиме гідне місце. Не тому що я наївний, а тому що я бачу, що ставлення до лісу вже зараз змінюється навіть в умовах війни. Змінюється законодавство — Україна вже переходить до наближеного до природи лісівництва в Карпатах. Змінюється наука — з’являються нові підходи до управління лісами. Змінюється суспільство — люди все більше розуміють цінність лісу не як ресурсу, а як живої екосистеми, яку треба берегти. Я думаю, що через 50 років ми матимемо більше різновікових змішаних лісів, стійкіших до кліматичних змін і багатших на біорізноманіття. А яку роль я хотів би зіграти особисто? Мабуть, найпростішу — але найважливішу. Я хочу, щоб хоч одна ділянка лісу, за яку я буду відповідати, через 50 років була кращою завдяки моїм рішенням.

• Якби Ви мали можливість змінити одну річ у системі лісового господарства України прямо зараз — що б це було?

— Чесно кажучи, я ще недостатньо знаю систему зсередини, щоб говорити про конкретні реформи — але те, що я бачу ззовні, як звичайна молода людина — це величезна прірва між тими, хто приймає рішення щодо лісу, і самим лісом. Рішення часто приймаються у кабінетах людьми, які давно не були в лісі і не відчувають його стану. Я б хотів змінити саме це — щоб управлінські рішення приймалися ближче до лісу, ближче до природи, ближче до реальності. Можливо, це наївно для вступника — але я думаю, що найкращі рішення завжди народжуються не за столом, а серед дерев.

• Миколо, щиро дякуємо Вам за інтерв’ю, за те, що поділились своїми думками та планами. Щиро бажаємо Вам у повній мірі розкрити свій потенціал та лідерську позицію, реалізувати усі свої амбітні наукові та особисті цілі, вступити на омріяну спеціальність та насолоджуватись студентським життям.

Друзі, маємо надію, що серія таких публікацій є інформативними та мотиваційними для вас — ми радіємо, коли наші вступники свідомо обирають професійну стежину, скеровують свої сили у здобуття прекрасної спеціальності та професії у ННІ лісового і садово-паркового господарства.

Будемо раді великій спільноті абітурієнтів — майбутніх лісівників!