Від кураторської години до глибокого усвідомлення: поїздка студентів до музею Голодомору
У рамках кураторської години студенти ХТб-2102 групи 4 курсу факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК провели чергову заплановану зустріч на якій обговорили поточні питання в групі та стан підготовки студентів до написання дипломної роботи. Куратор Максим Гудзенко проконсультував студентів щодо побудови структурних схем у текстовому редакторі, тонкощах до оформлення та форматування розділів дипломної роботи.
В рамках проведення заходів щодо виховання духовності та культури студентів здійснили поїздку до Національного музею Голодомору-геноциду у Києві. Цей візит став не просто навчальним заходом, а глибоким, емоційно насиченим зануренням в одну з найтрагічніших сторінок історії українського народу. Мета поїздки – не лише отримати знання про події 1932–1933 років, а й усвідомити масштаб злочину та зберегти пам'ять про мільйони невинних жертв.
Експозиція Музею, побудована на документах, свідченнях очевидців та особистих речах, не залишила байдужим нікого. Кожен експонат, кожна історія – це болюче нагадування про ціну, яку заплатив український народ за своє прагнення бути вільним. Це була година мовчазного осмислення та глибокої поваги.
Після відвідування Музею студенти поділилися своїми емоціями та думками. Їхні враження відображають усю гамму почуттів, які викликає ця трагедія:
- Вікторія Бурдюг: «Найбільше вразила цілеспрямованість геноциду. Це не був просто неврожай, це був спланований, жорстокий механізм знищення, про який свідчать документи та постанови. Я відчула глибокий біль і обурення. Це не просто історія, це наш генетичний код, пам'ять, яку не можна зрадити.»
- Артем Гнаповський: «Експозиція з дитячими іграшками та висушеними колосками – це те, що пронизує до мурашок. Я зрозумів, що це була війна проти майбутнього нації. Моя основна емоція – шок від безмежної людської жорстокості, але водночас і рішучість – ніколи не забути і боротися за правду.»
- Марія Батіг: «Мене вразила атмосфера тиші у Залі пам'яті. Це була не просто тиша, а тиша, наповнена мільйонами нерозказаних історій. Я відчула співчуття, яке неможливо висловити словами. Це відчуття глибокої спорідненості з тими, хто пройшов через цей жах, і вдячності за те, що ми можемо про це говорити відкрито.»
- Михайло Бойко : «Я вийшов із Музею з відчуттям національної гідності та сили. Бачити, як наш народ вистояв після такого удару, надихає. Емоція, яка домінує, – це усвідомлення відповідальності. Відповідальності перед пам'яттю полеглих і перед майбутніми поколіннями – берегти свою державу і не допустити повторення подібного.»
Візит до Музею Голодомору став важливим етапом у формуванні громадянської свідомості студентів. Це досвід, який навчає не лише історії, а й стійкості, єдності та непохитності перед обличчям зла. Ми пам'ятаємо, а отже – ми сильні.