Нова редакція Цивільного кодексу і земельне законодавство: експерти НУБіП України взяли участь у парламентському обговоренні
09 червня 2026 року у Комітеті Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики під головуванням голови Комітету Олександра ГАЙДУ відбувся круглий стіл на тему «Вплив нової редакції Цивільного кодексу України на земельне та аграрне законодавство».
До фахового обговорення долучилися народні депутати України, представники провідних аграрних асоціацій, асоціацій органів місцевого самоврядування, Нотаріальної палати України, агробізнесу, наукової спільноти та експертного середовища. До участі в роботі круглого столу також були запрошені представники факультету землевпорядкування НУБіП України: завідувач кафедри землевпорядного проектування, професор Андрій МАРТИН та доцент кафедри геоінформатики і аерокосмічних досліджень Землі Анатолій ПОЛТАВЕЦЬ, що також є очільником Асоціації фахівців землеустрою України.
Предметом дискусії стали можливі наслідки рекодифікації цивільного законодавства для земельних, аграрних, природоресурсних та суміжних правовідносин. Учасники круглого столу наголошували, що оновлення Цивільного кодексу України є масштабним і відповідальним етапом розвитку правової системи держави. Водночас така реформа потребує особливої обережності там, де йдеться про землю – ресурс, який має не лише майнову, а й конституційну, екологічну, соціальну, економічну та безпекову цінність.
У своєму виступі професор Андрій МАРТИН підкреслив, що модернізація приватного права загалом є важливим і закономірним процесом. Однак у сфері земельних відносин вона не повинна призвести до втрати правової визначеності, послаблення спеціального земельного регулювання або створення нових ризиків для територіальних громад, землевласників, землекористувачів та аграрного сектору.
«Земля — це не звичайна річ цивільного обороту. Вона є основним національним багатством, просторовою основою держави, ресурсом територіальних громад, базою аграрного виробництва, екологічною системою і об’єктом особливої конституційної охорони», — наголосив професор.
Однією з ключових тез виступу стала необхідність чіткого визначення співвідношення майбутньої редакції Цивільного кодексу із земельним, природоресурсним, природоохоронним і містобудівним законодавством. На думку професора МАРТИНА, Цивільний кодекс не повинен «поглинати» спеціальне регулювання у сфері землі, кадастру, землеустрою, охорони ґрунтів, вод, лісів, природно-заповідного фонду та культурної спадщини. У земельних і пов’язаних із використанням природних ресурсів відносинах пріоритет мають зберігати приписи спеціального законодавства, а цивільно-правові норми повинні застосовуватися субсидіарно та узгоджено.
Окрему увагу було приділено ризикам дублювання і колізій між проектом Цивільного кодексу та чинним Земельним кодексом України. Зокрема, йшлося про регулювання добросусідства, правового режиму земель фермерських господарств, речових прав на земельні ділянки, а також про можливі розбіжності у підходах до власності, користування та обмежених речових прав. Такі розбіжності, на переконання доповідача, не є суто технічними: вони здатні породжувати судові спори, правову невизначеність і простір для недобросовісної поведінки.
Професор Андрій МАРТИН також звернув увагу на положення проекту, які можуть впливати на стабільність договорів щодо земельних ділянок та нерухомості. Він наголосив, що правочини, на підставі яких виникають, переходять або припиняються речові права на землю, мають залишатися у зоні підвищеної правової охорони. Будь-яке позасудове заперечення їх дійсності або надмірно широке застосування оціночних категорій, таких як «публічний порядок» чи «доброзвичайність», може створити нові інструменти тиску на власників, орендарів, інвесторів та територіальні громади.
Важливою частиною виступу стала критична оцінка запропонованих підходів до речових прав. Було наголошено, що у земельних відносинах не можна змішувати правові позиції власника, орендаря, емфітевта, суперфіціарія, сервітуарія чи постійного користувача. Кожен із цих титулів має власний зміст, межі та правові наслідки. Особливої обережності, за словами професора, потребує запровадження нових або недостатньо узгоджених конструкцій, зокрема посідання, узуфрукту чи речового права очікування, без їх належної інтеграції з державною реєстрацією речових прав, земельним кадастром і спеціальним законодавством.
Окремо було порушено питання про ризик використання будівель, об’єктів незавершеного будівництва, найму будівлі або самочинного будівництва як інструментів фактичного контролю над земельною ділянкою. Професор МАРТИН наголосив, що земельна ділянка має надаватися для будівництва відповідно до закону, а не навпаки — створення або реєстрація об’єкта нерухомості не повинні примушувати власника землі чи територіальну громаду до поступок щодо користування, сервітуту, оренди або відчуження ділянки.
У виступі також було акцентовано на необхідності обережного підходу до емфітевзису, суперфіцію, сервітутів і добросовісного набуття прав. Ці інститути можуть бути корисними для цивільного обороту, однак за неналежного нормативного врегулювання вони здатні створити ризики легалізації дефектних титулів, прихованої концентрації сільськогосподарських земель, обходу спеціальних обмежень, послаблення контролю громад і погіршення охорони ґрунтів.
Підсумовуючи, професор Андрій МАРТИН зазначив, що проект нової редакції Цивільного кодексу України потребує істотного доопрацювання в частині земельних, аграрних, природоресурсних та еколого-правових відносин. Ідеться не про заперечення самої ідеї рекодифікації, а про необхідність зробити її відповідальною, збалансованою та безпечною для базової сфери розвитку держави — земельних відносин.
Участь представників НУБіП України у роботі круглого столу засвідчила послідовну позицію університету: правова модернізація має відбуватися з урахуванням наукової експертизи, галузевої специфіки та довгострокових інтересів держави, громад, аграрного сектору й українського суспільства. Оновлення цивільного законодавства є складним викликом, і надзвичайно важливо, щоб у процесі цієї реформи земельні відносини в Україні продовжували розвиватися стабільно, правомірно та в інтересах майбутніх поколінь.