Подорож у часі: Історичний парк «Київська Русь»

Цієї осені мені випала унікальна нагода здійснити справжню подорож у минуле, не полишаючи меж рідної Київщини. Разом із родиною ми відвідали Древній Київ в «Парку Київська Русь», що розташований у селі Копачів Обухівського району. Це не просто музей чи виставковий майданчик, а по суті – відтворення дитинця і частини посаду нашого славетного міста-пращура, Києва V–XIII століть, у масштабі, максимально наближеному до реального.

Наш візит був дещо незвичним, адже на жаль, через обставини, ми були практично єдиними відвідувачами того дня. Спочатку ця тиша навіть трохи засмутила, але згодом я зрозуміла, що саме ця порожнеча дозволила нам повністю зануритися в атмосферу тисячолітньої давності, відчути масштаб і велич задуму творців цього парку без звичного галасу і поспіху.

Враження розпочалися вже з моменту наближення до головного входу. Величні оборонні вали, що здіймаються над ландшафтом, створюють відчуття надійного захисту і відокремлюють простір Парку від сучасної реальності. А проходячи через відтворені Михайлівські ворота – копію головного в’їзду до Києва часів Володимира Великого, які тоді ще називалися «Великі», – ми буквально переступили поріг між двома епохами. Ці ворота вражають своєю монументальністю: високі дерев’яні конструкції, увінчані дозорними вежами, справді переносять уяву до часів, коли кожен вхід до міста був укріплений форпост. Я уявляла, як тисячу років тому тут могли проїжджати князівські дружини, купці з далеких земель, як тут вирувало життя.

Сама територія парку – це величезний простір, де кожен елемент створений з увагою до історичної достовірності. Насамперед, це потужні фортифікаційні споруди – дерев'яні стіни-заборола та рови, які оточують дитинець. Це дає чітке розуміння того, наскільки серйозно ставилися до безпеки у ті часи. Відчуття масштабу, коли стоїш біля цих стін, є просто неймовірним. Вони нагадують про те, що Київська Русь була однією з наймогутніших держав Європи.

Центральне місце, звісно, займає відтворений Князівський двір. Це серце Древнього Києва. Ми бачили дерев'яні тереми, які, за задумом, відтворюють палати князів та знаті. Хоча це і реконструкція, вона дає чітке уявлення про архітектуру, побут і навіть соціальну ієрархію. Кожен будинок, кожне подвір’я має свою історію. Особливо мене вразив Павільйон «Князівська конюшня» – тут ми не побачили коней, але сама споруда, її розмір і форма, свідчили про важливість цих тварин у житті середньовічної еліти.

Особливою окрасою парку є відтворення Університету Майстерності та Музею історичного костюма. Хоча ми не брали участі у майстер-класах, оглянувши ці зони, можна зрозуміти, наскільки багатогранною була культура Київської Русі. Це не лише війна і політика, а й розвинені ремесла, мистецтво, традиції, які передавалися з покоління в покоління. Саме тут можна візуалізувати життя киян, їхню щоденну працю.

Не можна не згадати про відтворену церкву. Хоча це не справжній храм, а архітектурний макет, він віддзеркалює уявлення про сакральну архітектуру того періоду. Саме тут особливо відчувається духовна спадщина, яка прийшла до нас із часів Володимира та Ярослава.

Після огляду головних споруд, ми піднялися на оглядові майданчики, звідки відкривається панорамний вид на всю територію Парку, а також на навколишні мальовничі луки та ліси. Цей вид є надзвичайно важливим для усвідомлення географічного розташування та оборонної доцільності древнього міста. Уявіть собі: сидіти на високій стіні, дивлячись на зелену долину, і розуміти, що тут, тисячу років тому, люди жили, захищали свою землю, творили історію.

В цілому, відвідування Історичного парку «Київська Русь» стало для мене не просто екскурсією, а глибоким, особистим зануренням у витоки нашої державності. Навіть без людності, ця локація має надзвичайну енергетику. Вона дає можливість не лише побачити, а й відчути, як виглядав Древній Київ, звідки почалася історія нашої країни, якою ми її знаємо. Цей парк – це живий, хоча і реконструйований, пам’ятник нашій славетній історії, і я вважаю, що його відвідування є обов’язковим для кожного, хто цікавиться українською минувшиною. Це справжній урок історії просто неба, який назавжди закарбовується в пам’яті.

Каріна Молнар,
студентка спеціальності «Харчові технології», 1 курс 1 група,
Вікторія Хвіст,
доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук