КЛИМЕНКО Софія: від членства у науковому гуртку кафедри до голови Ради аспірантів факультету
— Як розпочався Ваш науковий шлях? Чому вирішили долучитися до наукової діяльності?
— Ще будучи студенткою, на третьому курсі навчання в університеті за вивчення дисципліни «Ветеринарна фармакологія» я познайомилася з професором Іриною Михайлівною ДЕРКАЧ, яка запросила мене до наукового гуртка «Ветеринарна фармакологія і фармація». Саме тоді моє зацікавлення наукою почало перетворюватися на щось більше, ніж просто інтерес до навчального предмета.
Згодом я стала старостою наукового гуртка кафедри фізіології хребетних і фармакології і наукова діяльність поступово зайняла важливе місце в моєму житті. Мені близькі дослідження, пошук відповідей на запитання та можливість відкривати щось нове. Водночас я розумію, наскільки важливо на початку цього шляху зустріти людину, яка допоможе зорієнтуватися, підтримає та повірить у тебе. Для мене такою людиною стала Ірина Михайлівна, і я дуже ціную її наставництво.
— Якою була Ваша перша наукова робота?
— Моєю першою великою науковою роботою стала оглядова стаття «Сучасний стан наукових досліджень та перспективи використання базидіоміцетів у ветеринарній медицині: літературний огляд» для публікації в університетському науковому журналі «Український часопис ветеринарних наук». Я працювала над нею під час зимових канікул, вкладаючи багато часу й зусиль у пошук, опрацювання та узагальнення наукової літератури. Цей досвід суттєво змінив моє ставлення до наукової роботи. Було не раз, що Ірина Михайлівна повертала на доопрацювання мій матеріал, вказуючи на недоліки, я вчилася біля неї. Тоді мабуть і зрозуміла, скільки праці стоїть за якісною публікацією, і після цього навіть звичні навчальні завдання сприймалися інакше. Це був момент, коли я відчула, що наука потребує не лише зацікавленості, а й системності, терпіння та готовності заглиблюватися в тему. Нині ця наукова стаття цитується у міжнародній базі SCOPUS (https://www.scopus.com/pages/publications/105009615661?origin=resultslist).
— Які досягнення стали для Вас першими важливими сходинками?
— Першою важливою сходинкою стали тези, написані під керівництвом Ірини Михайлівни. Хоча я готувала тези й раніше, саме тоді почала сприймати їх як справжній результат наукової роботи, а не просто виконане навчальне завдання. Далі були перша оглядова стаття, дослід і набуття практичних навичок за його постановки, як результат — перша експериментальна публікація в науковому журналі «Український часопис ветеринарних наук», певний науковий досвід у період закордонного стажування за програмою Erasmus+, потім – перемоги у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт, першість гуртка «Ветеринарна фармакологія і фармація» у Фестивалі студентської науки, участь у відборі до Молодіжної ради Міністерства аграрної політики і продовольства та членство у НАЗЯВО, почесна відзнака «Найкращий студент-науковець року».
Кожне з цих досягнень було важливим по-своєму. Вони допомагали зрозуміти, що зусилля дають результат, і мотивували рухатися далі. Для мене особливо цінним є те, що за кожним таким кроком стояла не лише кінцева відзнака, а й досвід, який залишався зі мною.
— Хто або що найбільше вплинуло на Ваше становлення як науковиці?
— Передусім мої батьки. Вони змалечку заохочував мене прагнути більшого, розвиватися та не зупинятися на досягнутому. Думаю, саме тоді заклалося моє ставлення до цілей і роботи над собою. Важливим етапом став і міжнародний академічний досвід – участь у програмі Erasmus+ у Варшавському університеті природничих наук. Не менш значущими були робота у ветеринарній клініці, наукові конференції, виступи з доповідями та участь у конкурсах. Мене завжди надихали люди, які впевнено виступають на наукових заходах, презентують власні дослідження та діляться результатами своєї роботи. Колись я дивилася на них із захопленням і думала, що теж хотіла б одного дня опинитися на їхньому місці. Згодом зрозуміла, що до цього можна прийти завдяки послідовній роботі, досвіду й готовності пробувати.
— Як змінювалися Ваші наукові інтереси? Над чим працюєте зараз?
— Спочатку мої дослідження були пов’язані з лікувальними властивостями вищих грибів та перспективами їх використання у ветеринарній медицині. Однією з робіт цього напряму стала експериментальна стаття «Визначення параметрів гострої токсичності екстракту базидіального деревного гриба Inonotus obliquus як перспективного засобу для ветеринарної медицини», присвячена дослідженню екстракту чаги на лабораторних тваринах. Ми працювали згідно ініціативної тематики «Дослідити фармакотерапевтичні властивості нових ветеринарних хіміотерапевтичних, протизапальних, антидотних та регулюючих обмін речовин засобів», а в поточному році я почала виконувати завдання науково-дослідної теми «Вивчення особливостей фармакологічної активності заліза (IV) та обґрунтування його застосування у ветеринарній медицині в післявоєнний період» (науковий керівник тем – професор Ірина Михайлівна ДЕРКАЧ).
Нині — я аспірантка першого року навчання і для мене є честю працювати у науковій команді мого керівника — професора Ірини Михайлівни. Разом з її аспірантами Владиславом СЕРЖАНОМ, Наріне БАГДАСАРЯН, Владиславом ГІРЕНКОМ ми продовжуємо її науковий напрям, а саме вивчення фармако-токсикологічних властивостей унікальної сполуки — клатрохелату заліза(IV). Разом ми працюємо над вивченням фармакокінетики і фармакодинаміки досліджуваної сполуки, розробкою нових препаратів на основі клатрохелату заліза (IV). Із застосуванням заліза у високій формі валентності складаємо та досліджуємо нові схеми лікування хворих тварин за патологій, актуальних у ветеринарній практиці.
Зміна напряму стала для мене можливістю розширити дослідницький досвід, опанувати нові підходи та подивитися на ветеринарну медицину під іншим кутом. Адже науковець має не лише поглиблювати знання у знайомій сфері, а й бути готовим до нових запитань і завдань.
— Чому Ви вирішили вступити до аспірантури?
— Для мене аспірантура стала логічним продовженням наукового шляху, який розпочався ще під час навчання. З кожною новою роботою зростало бажання не просто брати участь у дослідженнях, а глибше розуміти їхню логіку, самостійно працювати з науковими питаннями та долучатися до створення нових знань. Наукова діяльність навчила мене, що за кожною відповіддю стоїть чимало нових запитань. Саме це й мотивує рухатися далі. Аспірантура для мене — можливість продовжувати професійне становлення, розвивати дослідницьке мислення та працювати над темою, результати якої можуть бути важливими для ветеринарної медицини. Я сприймаю цей етап як початок нового рівня відповідальності за власну наукову роботу.
— Ви також очолюєте Раду аспірантів та є членом Ради молодих вчених на факультеті ветеринарної медицини. Як сприймаєте цю роль і що вона для Вас означає?
— Для мене це насамперед можливість бути частиною наукової спільноти університету та представляти інтереси аспірантів факультету ветеринарної медицини.
Науковий шлях кожного має свої виклики, і мені хотілося б, щоб аспіранти відчували себе частиною спільноти, у якій можна ділитися ідеями, обговорювати проблеми та знаходити однодумців. Я сприймаю цю роль як відповідальність і можливість сприяти діалогу між аспірантами, між молодими вченими, підтримувати їхню залученість до наукового життя факультету та долучатися до створення середовища, у якому молоді дослідники можуть активно розвиватися.
Також помітила, що нині державна підтримка наукової молоді стає більш значущою, це важливо і це ще більше мене мотивує.
— Що допомагає Вам рухатися вперед, навіть коли шлях виявляється непростим?
— Насамперед зараз мене дуже підтримує мій науковий керівник. Я вдячна за допомогу, довіру та можливість розвиватися в науковій діяльності. Мені імпонує наполегливість Ірини Михайлівни, я — як і вона — ціную людяність і порядність. Я розумію, що їй непросто, але вона – на позитиві та завжди з розумінням ставиться до мене.
Велику роль відіграють і близькі люди, які підтримують мене та нагадують, заради чого я працюю. А ще, мабуть, моя впертість. Якщо я вже вирішила щось зробити, мені складно відмовитися від задуму лише тому, що він потребує багато часу чи зусиль. Звісно, не все виходить одразу, і не кожен етап приносить швидкі результати. Але я вчуся сприймати труднощі як частину процесу, шукати рішення й продовжувати працювати. Мені здається, саме поєднання підтримки людей і внутрішньої наполегливості допомагає не втрачати напрямку.
— Що б Ви порадили студентам, які лише замислюються над тим, щоб долучитися до наукової діяльності?
— Не боятися і пробувати. Не обов’язково від самого початку мати чітке уявлення про власний науковий шлях або бути впевненим у кожному своєму кроці. Важливо дати собі можливість спробувати, поставити запитання, долучитися до роботи гуртка, поговорити з викладачем чи взяти участь у першій конференції. Наукова діяльність потребує зусиль, часу й наполегливості. Але багато можливостей стають помітними лише тоді, коли робиш перший крок. Іноді одна зустріч або одна спроба можуть змінити уявлення про власні можливості. Я переконана: не потрібно чекати моменту, коли відчуєш себе повністю готовим. Варто починати, вчитися в процесі й поступово рухатися вперед. Саме так і формується власний шлях у науці. Адже наука — це не лише результати й публікації. Це також люди, які надихають, запитання, на які ще належить знайти відповіді, та сміливість починати, навіть коли попереду багато невідомого.