Перші в кадрі: до 75-річчя економічного факультету НУБіП України
Наказом міністра вищої освіти СРСР № 768 від 15 травня 1951 року в Київському сільськогосподарському інституті було організовано факультет економіки і організації сільського господарства. У вересні 1951 р. на навчання прийшло 17 хлопців та 25 дівчат.
У музеї історії НУБіП України зберігаються унікальні світлини цих перших студентів, завдяки яким у нас є рідкісна нагода зазирнути в той час. Їхні обличчя дивляться на нас із випускної фотографії — серйозні, зосереджені, ще не знаючи, якими будуть їхні подальші шляхи. Хтось із них залишиться в науці, хтось піде працювати на підприємства й у колгоспи країни, чиясь доля загубиться в архівних документах, і саме тому кожне ім’я зі списку випуску — це не просто рядок у відомості, а нагода відновити ще один фрагмент історії факультету.
Київ, як і вся країна, продовжував відбудовуватися після Другої світової війни: місто загоювало рани, завдані окупацією та бойовими діями, відновлювалися зруйновані будівлі, налагоджувалося господарське життя. Лише за кілька років до того, у 1947 р., було скасовано карткову систему, і побут повоєнної молоді ще довго залишався скромним, часом злиденним. Студенти тих років навчалися в умовах, які сучасній людині важко уявити: гуртожитки з мінімальними зручностями, брак підручників і навчального приладдя, поєднання навчання з підробітком чи допомогою родині. Разом із тим це було покоління, вихованню якого приділялася особлива увага: сільське господарство країни потребувало нових фахівців, здатних відбудовувати й розвивати економіку колгоспів і радгоспів, і саме на таких молодих людей покладалися великі сподівання.
Навчання відбувалося в сучасних навчальних корпусах № 1 та №2. Тоді ще студентів розподіляли на групи за статтю — окремо чоловічі, окремо жіночі. Наприклад, на курсі 1954–1960 років було 3 чоловічі групи та 1 жіноча.
У грудні 2025 року музей історії НУБіП України вітав у своїх стінах трьох економістів — випускників 1960 року: Світлану КОСТЕНКО, Валентину КАНЕВСЬКУ та Володимира ШУЛЬГУ. Їхні спогади уже стали органічною частиною історії як економічного факультету, так і НУБіП України загалом. Так, зокрема, вони засвідчили, що факультет був серед перших, на базі якого отримали вищу освіту громадяни інших країн, зокрема Китайської народної республіки та Румунії. Зокрема щодо своїх китайських друзів вони зазначили: «Були такі дуже роботящі. Я памʼятаю, що одна з китаянок прийшла в корпус, в другий корпус, там практичні заняття були. Усі вже закінчилися заняття, і ми всі пішли, а вона якимось чином залишилась. І ніч вона просиділа сама, вчилась перед екзаменами, вчила білети і питання, які ставилися на екзамені. Цілу ніч просиділа. Цілу ніч вона вчила, сама сиділа в корпусі, де нікого не було».
На наше запитання щодо того, як іноземці опановували мову, зазначили: «На першому курсі їх регулярно возив на Жуків острів Гришутін. Був зав. кафедри ботаніки, і він їм там розказував, що таке Дніпро, що таке рослинність коло Дніпра, учив ботаніки там. Тільки їх, нікого з нас не брав, тільки китайців. Академія давала автобус, регулярно вони їздили на Жуків острів».
Хто йшов навчатися до економічного факультету? Шлях був не завжди прямим. Частина студентів приходила одразу після школи, витримавши конкурсний відбір, а частина — за направленням із технікумів. Про один із таких шляхів згадувала Світлана КОСТЕНКО: «Я, наприклад, попала сюди на наш факультет випадково. А взагалі в академію я була направлена з технікуму. Я вчилась в агролісомеліоративному технікумі в місті Ромни Сумської області. І наш технікум постійно направляв в академію на лісогосподарський факультет кількість, значить, шість чоловік. Це називалися «шестипроцентники». З кожного випуску технікуму сюди направлялися просто по списку. Ніяких ні іспитів, нічого. … Я виявилася дуже везучою: як тільки мені треба було сюди вступати, вийшов указ, що ми повинні складати лише один іспит у технікумі. Нас спеціально швиденько зібрали перед державною комісією, щоб прийняти іспити, бо ми не встигали вступити в Академію. Таким чином відібрали багато людей, які були достойні. Відібрали нас шістьох; ми склали іспит і приїхали сюди. Разом зі мною в команді було троє чоловіків — хлопці, які воювали й мали пільги, і нас двоє чи троє «зелених»: два хлопці і я. А на економічний я потрапила так: прийшла в приймальну комісію, подаю документи. Секретар приймальної комісії мені й каже: «Дитинко, ти така маленька, навіщо тобі той ліс? Ось у нас є гарний новий факультет, іди на нього». А я собі думаю: як це так — хлопці там, а я піду інди? Повернулася я в технікум, а наша завуч, яка на той час там була, каже мені: «Негайно, негайно їдь у Київ! Ось тобі гроші, їдь у Київ і віддавай документи на економічний! Оце так я й потрапила на економічний факультет».
А ось досвід вступної кампанії Валентини КАНЕВСЬКОЇ був інший: «Я вступила одразу після школи, з першого ж заходу. У нас було чотири предмети: російський диктант, твір з української літератури, фізика та хімія. Я написала диктант із російської мови на «четвірку», а твір з української літератури – на «п’ятірку». І хімію я дуже добре знала, тому теж отримала «п’ятірку». А конкурс був надзвичайно високий — до двадцяти людей на місце. І от, завдяки цим двом «п’ятіркам» — з хімії та за твір з української літератури — я вступила».
Володимир ШУЛЬГА вступив на економічний факультет після навчання у Сосницькому сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку, річного досвіду праці в МТС (машинно-тракторна станція) та розчарування в обліковій справі.
Стосовно викладачів, які навчали наших перших економістів, гості музею згадували професорів І. Н. РОМАНЕНКА та Володимира Петровича МЕРТЕНСА, а також доцентів Йосипа Лазаревича АБАРБАРЧУКА і Петра Кириловича КОБУШКІНА. Світлана КОСТЕНКО: «… для мене, та це й для всіх страх був, в нас такий був Кобушкін, викладав фізику. І це була гроза всіх. Бо частенько відчисляли людей через нього. Він дуже... ну я не знаю, чи це він так хотів навчить нас…; …для мене, наприклад,… важко було з хімією, вчитель був Абарбарчук; так цим було легше, бо вони після 10 класу, а я після 7 класу, там мало по хімії, для мене було дуже важко. Коли він проводив практичні, він мені не ставив оцінку, а став крапку. І я прийшла на іспит, а він мені каже: «То що ти вивчила квитки, я добре знаю, але ти будеш мені відповідати на мої питання». Він мені не дав білєта, він мене посадив, він мені задав 8 питань, не знаю наскільки я відповіла, він мені поставив трійку. І так у мене ця трійка тут і живе».
Володимир ШУЛЬГА: «А тепер я тобі добавлю. Значить, був такий на всю академію фурор. Наша 4 група здала майже повністю на «відмінно» Кобушкіну. Приходили механіки, там, електрики, у них фізика була одним з предметів, вони отже боялися цього Кобушкіна, бо він лекції не вів… він тільки писав формули. Слів майже не було, писав, ти встигай за ним записати. А вони здали, процентів, мабуть, 70 здало на «5». Хлопці повзуть до них «Дівчата, як це так це»?. Потом мені одна з них розказала, каже: «А ми на колінах позаписували оці формули самі страшні. І ніхто не знав».
Світлана КОСТЕНКО: «З фізикою в мене теж була така історія. Я ту формулу ніяк не могла вивчити. Тоді зробила собі маленьку шпаргалочку: на скельці легенько написала формулу олівцем. Приходимо на іспит, викладач каже: «Дівчата, поки ще не принесли білети, заходьте по чотири чоловіки». У нас у групі були чотири сміливі дівчини, які першими заходили на кожен іспит. Заходимо, він роздає питання — і що ви думаєте? Перше питання — саме та формула. Я думаю: зараз, як завжди, занесуть листочки, він же забере все. А ще не принесли ні квитки, ні листочки. Я відкрила своє скельце, швидко подивилася на формулу — і це мене врятувало».
Володимир ШУЛЬГА: «Найцікавіші лекції в нас були з економіки. Їх читав Романенко. Усі слухали із захопленням. Коли його десь не було, заміняв Мертенс — теж дуже талановита людина. Його також усі слухали із задоволенням. Екзамени з цих предметів складали охоче, тому що викладачі були дуже цікаві.
Лабораторія була, обладнання теж було, але нас туди майже не пускали. Можливо, для механіків, електриків чи інженерів воно було доступніше. Ми мали значно менше можливостей. Пам’ятаю, після першого семестру мені поставили четвірку на екзамені по фізиці. Потім я намагався заходити до лабораторії, дивитися, які там були прилади, як із ними працювати. Але нас там особливо не сприймали. На кафедрі фізики було таке ставлення. А от у другому корпусі, де були хіміки, усе було по-іншому: нас підтримували, допомагали, хотіли, щоб ми чогось навчилися. На фізиці такого ставлення не було».
«Що б я студентам побажала? Не нехтувати тим, що тут дається! Кожну годину навчання берегти і запам’ятовувати. І не треба ділити предмети на ті, що треба, і ті, що не треба. Я вам скажу такий приклад: я не любила статистику, але, уявіть собі, яка іронія долі — я в статистиці пропрацювала 30 років і працювала із задоволенням. І зрозуміла, що це не сухі цифри, це дуже цікава і потрібна наука. Тому я студентам одне бажаю: не витрачайте час, кожну годину навчання використовуйте з користю». (Світлана КОСТЕНКО).