Кураторська година присвячена Дню памʼяті жертв голодомору

День пам'яті жертв Голодомору – це щорічний день в Україні, який вшановує пам'ять загиблих від Голодомору 1932–1933 років та інших масових штучних голодів, що відбувалися в 1921–1923 та 1946–1947 роках. День пам'яті припадає на четверту суботу листопада. У 2025 році це буде 22 листопада.

Куратором 2 групи 3 курсу Уманець Русланою Миколаївною була ініційована організаційна година присвячена Дню памʼяті жертв голодомору. На якій Вікторія Компанець, студентка цієї групи розповіла про історію виникнення дня вшанування жертв голодомору 1932–1933 років.

Голодомор – це не минуле, це – вічний біль, це – незагойна рана нашої національної памʼяті.

Голодомор був не природним лихом, а штучно створеною трагедією, спланованою радянським керівництвом для придушення українського народу.Для цього передували кілька чинників: політичні і економічні причини та національний аспект.

Після Української революції 1917-1921 років радянська москва боялася національного відродження України. Селянство було головною силою, яка підтримувала ідею незалежності, тому його треба було підкорити.

Диктатор сталін прагнув зміцнити тоталітарну диктатуру та ліквідувати будь-які осередки опору, зокрема український.

Радянська влада розпочала суцільну колективізацію (1929–1933 рр.): усі селяни мусили вступити до колгоспів, віддати землю, реманент, худобу.

Політика “розкуркулення” – знищення заможних селян (“куркулів”). Сотні тисяч українських родин були депортовані до Сибіру, на Північ, у Казахстан.

Радянська москва встановлювала нереальні норми хлібозаготівель, забираючи у селян увесь урожай.

Зерно вивозили за кордон, щоб фінансувати індустріалізацію, у той час як в Україні люди помирали від голоду.

Україна мала найродючіші землі та становила одну з головних республік СРСР.

Сталін вважав українське селянство “неблагонадійним”, бо воно було носієм української мови, культури, віри, традицій.

Голод став засобом придушення українського національного руху, ліквідації потенційного опору радянській владі.

Події розгортались в наступній послідовності:

• 1930 рік: початок масової колективізації. Опір селянства придушувався арештами, розстрілами, депортаціями.

• 1931 рік: посилюються хлібозаготівлі, держава вилучає зерно навіть з посівного фонду.

• 1932 рік: катастрофічний урожай через перевищення планів заготівель і погані погодні умови. Радянська москва не зменшує норм – навпаки, вимагає більше.

• у серпні 1932 р. ухвалено “Закон про п’ять колосків” – за збирання зерна з поля для власних потреб людей карали 10 роками ув’язнення або розстрілом.

• листопад–грудень 1932 р.: в Україну направлено уповноважених Сталіна – Молотова і Кагановича, які організували силові вилучення їжі.

• 1933 рік: початок масового голоду. Селянам забороняли виїжджати в пошуках їжі. Установлено “чорні дошки” – села, які “не здали план хліба”, повністю блокували, конфісковували продукти, товари, навіть насіння. Смертність набирає масштабів епідемії: у деяких районах вмирало до 25% населення.

• літо 1933 р. – пік трагедії. Вимерлі села, масові поховання, діти-сироти. До кінця року голод поступово зменшився, бо держава дозволила залишати частину зерна для посіву, але мільйони людей уже загинули.

За різними дослідженнями, кількість жертв Голодомору становить від 4 до 7 мільйонів осіб. Україна втратила до 15% свого населення.

Найбільше постраждали: Київщина, Харківщина, Полтавщина, Черкащина, Дніпропетровщина, Одещина, Вінниччина. У деяких районах зникли цілі села.

Народжуваність різко впала, мільйони дітей залишилися сиротами. Були зафіксовані випадки канібалізму, масових смертей дітей, поховання в братських могилах. Радянська статистика приховувала втрати, підробляла дані, зменшуючи реальні цифри.

Радянська влада категорично заперечувала сам факт голоду. Будь-які згадки про нього вважалися “антирадянською пропагандою”. Газети, партійні звіти і навіть офіційні документи не містили жодного слова про трагедію.

Іноземним журналістам забороняли відвідувати сільські райони України.

Лише кілька правдивих свідчень потрапили за кордон, зокрема завдяки Гарету Джонсу, британському журналісту, який у 1933 році побачив голод на власні очі.

Натомість радянський пропагандист Волтер Дюранті з “The New York Times” писав, що “ніякого голоду немає”, вводячи світову спільноту в оману.

Тільки у 1980-х роках, за часів “перебудови”, радянська влада частково визнала факт масового голоду.

Голодомор – це свідомо організований акт масового знищення українського народу, тобто геноцид у розумінні Конвенції ООН 1948 року.

Аргументи на користь визначення “геноциду”:

• Цілеспрямованість дій – вилучення всіх харчових запасів, заборона виїзду з України.

• Національний характер – голод охопив переважно українські землі, а не весь СРСР.

• Паралельні репресії проти української інтелігенції, церкви, діячів культури.

• Знищення української ідентичності: згортання українізації, русифікація освіти й адміністрації.

У 2006 році Верховна Рада України ухвалила закон, який визнав Голодомор геноцидом українського народу.

На сьогодні понад 30 країн світу офіційно визнали Голодомор геноцидом (серед них – США, Канада, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Чехія, Австралія, Італія, Угорщина, Ватикан та ін.).

День пам’яті жертв Голодомору українці запалюють свічку пам’яті у вікнах своїх домівок.

У Києві створено Національний музей Голодомору-геноциду (відкритий 2008 року).

Встановлено сотні пам’ятників і меморіалів по всій Україні та у світі – у Канаді, США, Польщі, Німеччині, Австралії.

Зібрано тисячі свідчень очевидців, видано сотні наукових праць.

Пам’ять про Голодомор є важливою частиною національної ідентичності України, символом незламності народу.

Отже, Голодомор 1932–1933 років – не лише трагедія українського народу, а й злочин проти людяності, який став наслідком дії тоталітарного сталінського режиму. Метою цієї акції було знищення українського селянства, духовної та національної основи української державності. Пам’ять про Голодомор – це пам’ять про мільйони безвинно загиблих, це наш моральний обов’язок і застереження людству, що зло не має права повторитися.