ЧОТИРИ РОКИ НЕСКОРЕНОСТІ: ДО РОКОВИН ПОЧАТКУ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ
24 лютого 2022 року стало переломним моментом новітньої історії України та всієї Європи. У четвер о 3:30 ранку російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію незалежної держави, розв’язавши найбільшу континентальну війну ХХІ століття. Минають уже четверті роковини початку цієї трагедії та водночас періоду великої національної консолідації, мужності й боротьби за свободу.
Для університетської спільноти НУБіП України ці події назавжди закарбувалися не лише в державній, а й у власній інституційній пам’яті. Ранок 24 лютого 2022 року розпочався із тривожних повідомлень та звуків вибухів, що змінили звичний ритм життя студентів, викладачів і співробітників. Тоді у зверненні до університетської родини ректор Станіслав НІКОЛАЄНКО наголосив: «Сьогодні вранці російські війська атакували військові об’єкти України… Прошу всіх, від кого прямо не залежить життєдіяльність університету, залишатися вдома, не панікувати… Ректорат перебуває на робочому місці та здійснює необхідні заходи зі збереження життя, здоров’я співробітників та студентів, майна, навчальних корпусів і гуртожитків університету». Ці слова стали свідченням відповідальності освітянської спільноти в момент національної небезпеки та прикладом організованості в умовах невизначеності.
Хронологія перших годин вторгнення демонструє стрімкість і масштаб агресії. О 00:01 в Україні почав діяти надзвичайний стан. О 01:50 Президент України Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ намагався провести телефонну розмову з Владіміром ПУТІНИМ, однак вона не відбулася. Вже о 03:40 російські танкові колони перетнули кордон у Луганській області, а о 04:50 російський президент публічно оголосив про початок так званої «воєнної операції». О 05:00 атака розгорнулася по всій лінії державного кордону — від сходу до півночі та з боку тимчасово окупованого Криму. З боку Білорусі війська рушили в напрямку Києва, а ракетні удари накрили Харків, Київ, Одесу, Дніпро, Запоріжжя та інші міста. Уже о 06:10 було скликано термінове засідання Ради національної безпеки і оборони, а о 07:00 Президент звернувся до українців із закликом зберігати спокій і віру в перемогу.
Цей день став початком нової історичної реальності — часу, коли все українське суспільство опинилося перед викликом війни. Університетська спільнота НУБіП України, як і вся країна, швидко адаптувалася до нових реалій воєнного часу: було організовано допомогу військовим, підтримку студентів, збереження матеріальних і культурних цінностей. Освітній процес, попри небезпеку, не припинився, а був перебудований відповідно до умов воєнного часу, забезпечуючи безперервність навчання та підтримку студентської спільноти.
Повномасштабне вторгнення стало безпрецедентним і жорстоким проявом російської ідеології, яку в сучасному публічному дискурсі називають «рашизмом» — політичної практики, що поєднує реваншизм, ультранаціоналізм, культ сили та заперечення права інших народів на власний шлях розвитку. Саме проти цієї агресивної моделі виступила Україна, захищаючи не лише власну державність, а й принципи міжнародного права та європейської безпеки.
Четвертий рік війни — це час глибоких втрат і водночас переосмислення цінностей. За цей період українське суспільство продемонструвало небачений рівень солідарності. Студенти, випускники та співробітники університету стали до лав Збройних Сил України, волонтерського руху, інформаційного та гуманітарного фронтів. Музей історії НУБіП України документує ці події, зберігаючи свідчення повсякденності воєнного часу — уламки, трофеї, листи, світлини, особисті історії, які вже сьогодні стають частиною національної пам’яті.
Осмислюючи четверті роковини повномасштабного вторгнення, ми говоримо не лише про трагедію війни, а й про силу українського суспільства. Війна змінила університет, змінила кожного з нас, але не зламала прагнення до розвитку, науки й освіти. Саме університетська культура відповідальності, критичного мислення та людяності допомогла вистояти в перші дні та продовжує підтримувати нас сьогодні.
Музей історії НУБіП України закликає зберігати пам’ять про ці події, вшановувати тих, хто боронить державу, і продовжувати працювати заради майбутнього.