«Виїзна дипломатія» бакалаврів-міжнародників

Хлопці, казав нам колись наш декан, відомий український вчений-міжнародник, американіста Гліб Миколайович Цвєтков: ваша «дипломатія» ще далеко попереду, станете ви дипломатами,чи ні, покаже життя… А зараз вчиться дипломатії, спілкуючись з вашими іноземними друзями (їх було втричі більше за нас, радянських студентів!), пропагуйте наш спосіб життя, робить з невдоволених поміркованих, із тих, що вони сумніваються, прихильників, із прихильників друзів нашої країни, наших людей, нашої системи отримання знань у галузі міжнародних відносин, тобто вже зараз вчиться ставати міжнародниками не тільки в аудиторіях під час навчання, але й, що не менш важливо, поза навчанням у невимушеному спілкуванні з нашими друзями із-за кордону. І ми намагались це робити, щось нам виходило, щось не дуже, проте й у такий спосіб ми готувались до якнайдосконалішого опанування спеціальністю міжнародника.

Зараз давно вже часи змінились, та й іноземні студенти навчаються в університеті переважно дистанційно, але й сьогодні наші вихованці вже з перших кроків навчання на кафедрі міжнародних відносин і суспільних наук випробують свої знання й комунікативний хист задля встановлення дружніх зв’язків з представниками студентської та молодіжної спільноти європейських - й не тільки – країн, про що, зокрема, свідчить і пропонований вашій увазі матеріал бакалаврині І курсу навчання спеціальності «Міжнародні відносини» групи МВ 25001 б Гаркавенко Уляни.

З 1 по 9 грудня 2025 року я взяла участь у реалізації проекту «Only Tolerance» — молодіжному обміні, що об’єднав учасників з Румунії, Ірландії, Польщі та України навколо тем толерантності, солідарності, міжкультурного діалогу та мистецтва. Конкурс на участь у складі української команди був значним: зі 118 поданих заявок було відібрано лише 9 учасників віком 16–17 років та одного тім-лідера (18+).

Програма тривала дев’ять днів і поєднувала навчальні, культурні та рефлексивні елементи. Перший день був присвячений прибуттю, адаптації та знайомству — через інтеграційні ігри, неформальне спілкування та поступове входження в міжнародну групу. Для мене це був час уважного спостереження і перших відчуттів від спільної роботи в багатокультурному середовищі, ми лупали мовний бар’єр як справжні каменярі й швидко знайшли спільну мову.

Упродовж наступних днів основну частину програми становили воркшопи тривалістю близько трьох годин, присвячені темам толерантності, прав людини та мови ворожнечі в соціальних мережах, причинам виникнення ненависті в сучасному суспільстві. Ці теми були близькі до мого навчального напрямку в університеті, що було приємним плюсиком. Відчувала себе ніби на певному виді курсів підвищення кваліфікації: ніби частину інформації вже й так знаєш, але завжди дістаєш якийсь новенький матеріал, ще й у новій обгортці, та ще й іншою мовою. Формат роботи передбачав обговорення, вправи та групові завдання, які змушували не лише слухати, а й формулювати власну позицію, інколи переглядати її та вчитися приймати відмінність думок. Мені особливо сподобалося те, що команди для роботи створювалися випадково, це змушувало розвивати соціальну гнучкість для РОБОТИ в КОМАНДІ, що є тим ще важким завданням.

Культурні вечори, як же без них: під час них кожна країна представляла себе через музику, танці, ігри та традиції. І звісно ж, столик із тематичними, рідними для країн, ласощами був на кожній вечірці! Не обійшлося без нашого Живчику, сухариків зі смаком холодця чи бутербродів з хроном. Особливо мені запам’яталися жувальні повітряні карамельки зі смаком м’яти ірланців, намазка з чорниці румунів і супер шипуча сода поляків.

Окрім освітньої частини, програма включала знайомство з місцевою флорою і фауною. Я відвідала Закопане, де ми поєднали міську прогулянку з підкоренням льодово-слизьких стежок в місцевому заповідному гірському парку. Один із вечорів був присвячений поїздці до термальних вод — це стало можливістю трохи відновитися після насичених днів і згадати, що я не пам’ятаю, коли востаннє була в аквапарку. Запах хлору нагадує про дитинство. Шкода, з війною такі забавки все рідше доступні українським дітлахам.

Друга половина проєкту була пов’язана з театром. Ми працювали з акторською майстерністю театру імпровізації, основами драматургії та брали участь у створенні спільної театральної роботи. Завершальним етапом стала її презентація для людей із Закопанського відпочинково-реабілітаційного центру і вручення сертифікатів Youthpass.

Для мене цей досвід став поєднанням навчання, подорожей і внутрішньої рефлексії. Я вдячна своїй команді, організаторам із української сторони - ГО «Взаємопоміч», нашим хостам, учасникам загалом й проєкту Erasmus+ в цілому.