Вічна пам’ять герою, випускнику факультету ветеринарної медицини — ЮРІЮ ЛИСЕНКУ
На щиті додому повертається Юрій Вікторович ЛИСЕНКО (позивний «Сокіл») — захисник України, випускник факультету ветеринарної медицини НУБіП України 2023 року. Йому назавжди залишилося 24 роки.
Юрій народився 6 серпня 2000 року в Києві, а дитячі та юнацькі роки провів у місті Городищі на Черкащині. Закінчив Городищенський ліцей. Зростав у ветеринарній династії, тому змалку любив тварин, умів піклуватися про них і цікавився ветеринарною медициною. У 2017 році вступив до НУБіП України, а у 2023 році став випускником факультету ветеринарної медицини.
Із початком повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року Юрій вирішив залишитися в Києві й добровільно долучився до територіальної оборони. Згодом служив у 3-й окремій штурмовій бригаді, а пізніше — у 47-й окремій механізованій бригаді «Маґура».
Разом із побратимами Юрій пройшов тяжкі бої за Андріївку — події, що згодом стали темою документального фільму Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». У складі 47-ї бригади брав участь у Курській операції. Сміливий і рішучий, він зарекомендував себе вправним воїном та надійним товаришем.
Останній бій Юрій прийняв 19 листопада 2024 року. Відтоді він вважався зниклим безвісти. Тепер стало відомо про його загибель, і Герой повертається додому на щиті.
За військовою формою стояла різнобічна, допитлива й чуйна людина. Зі шкільних років Юрій займався східними єдиноборствами, брав участь у змаганнях і здобував нагороди. Захоплювався японською культурою та філософією. Навіть на бойові завдання брав із собою подарований мамою трактат «Хагакуре» про шлях воїна, у якому особливе значення надається вірності обов’язку. Любив читати Сенеку, Цицерона, Марка Аврелія, майстерно висловлював думки й писав вірші.
Особливе місце в його житті посідали пасіка, риболовля та мандрівки. Будучи вправним рибалкою, Юрій майже завжди відпускав упійману рибу, адже вважав кожне життя безцінним. Із дитинства ходив у Карпати, чудово знав гори й охоче відкривав їхню красу друзям.
У родині Юрія були не лише ветеринари, а й педагоги. Він і сам любив ділитися знаннями: тренував молодших у секції дзюдо, навчав охочих рибалити, водив друзів у гори та показував, як милуватися природою, не завдаючи їй шкоди.
Його поважали за рішучість, послідовність і чесність, любили за щирість, харизму, почуття гумору та готовність допомогти. Юрій умів підтримувати, надихати й вести за собою. Для друзів, вихованців, молодших брата та сестри він назавжди залишиться Юрчиком — людиною великого серця, яка цінувала життя і вміла дарувати тепло іншим.
Як сказано у Святому Письмі: «Ніхто більшої любові не має понад ту, з якою свою душу поклав би за друзів своїх». Тож будьмо гідними тієї величезної ціни, яку платять наші воїни за те, щоб ми могли вільно і гідно жити на своїй землі.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Юрія, його побратимам,
друзям та всім, хто його знав і любив.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Ректорат, адміністрація,
колектив та сенат студентської організації
факультету ветеринарної медицини НУБіП України