Музей історії НУБіП України вшановує жертв Голодомору та закликає до вшанування 22 листопада 2025 року

Голодомор 1932–1933 років залишається однією з найболючіших трагедій українського народу — геноцидом, що був спрямований на фізичне знищення українців та руйнування їхньої культурної й соціальної основи. Сучасна Україна не лише зберігає пам’ять про ці події, а й активно формує культуру історичного усвідомлення, яка є необхідною складовою національної ідентичності та стійкості суспільства. Музеї у цьому процесі посідають особливе місце, перетворюючись на простір, де пам’ять про минуле стає частиною широкого суспільного діалогу та громадянської відповідальності.

Музей історії університету підготував спеціальну мініекспозицію, присвячену вшануванню жертв Голодомору. Вона розташована у відкритому для студентів і відвідувачів просторі, щоб кожен, хто проходить повз, міг на мить зупинитися та віддати шану мільйонам невинно загиблих. Експозиція невелика за розміром, але глибока за символічним змістом. Вона побудована таким чином, щоб через прості, зрозумілі кожному предмети нагадати про масштаб трагедії та її людський вимір.

Центральне місце композиції займає дідух — традиційний український символ роду, хліба і життя. У дні пам’яті про Голодомор він набуває особливого звучання: стає нагадуванням про те, що радянський тоталітарний режим намагався знищити сам фундамент українського життя — селянство, хлібороба, носія традиції. Дідух у чорних жалобних стрічках — це тихий, але красномовний знак скорботи за тими, хто був зламаний голодом, і водночас знак незнищенності українського духу.

Поруч розміщено хліб, перев’язаний чорною стрічкою. Цей образ не потребує пояснень: у 1932–1933 роках хліб став недосяжною мрією, символом втраченої гідності та останньою межею між життям і смертю. У музейній експозиції хліб лежить на білому вишитому рушнику — традиційному українському символі гостинності і світлої долі. Контраст чорноти стрічки та чистоти полотна створює візуальне нагадування про те, що трагедія Голодомору була штучною, насильницькою і спрямованою саме проти культури та ідентичності.

Особливу атмосферу створює запалена свічка, встановлена у центрі композиції. Свічка пам’яті є одним із ключових символів вшанування жертв Голодомору. Вона закликає згадати тих, чиї імена забуті, чиї поховання невідомі, чиє життя було забране в найстрашніший спосіб — голодом. Вогник свічки у тихому музейному просторі нагадує про крихкість людського життя і силу пам’яті, яка долає темряву забуття.

Музей історії НУБіП наголошує, що пам’ять про Голодомор — це не лише вшанування минулого, а й усвідомлення уроків для сьогодення. У час, коли український народ знову переживає драматичні виклики і воює за своє існування, тема Голодомору набуває особливого значення. Вона нагадує: спроби знищення України не є історично випадковими, вони мають глибокі тоталітарні корені. Саме тому робота з історичною пам’яттю — не лише культурна чи освітня місія, а й важлива складова безпеки та національної єдності.

У зв’язку з наближенням офіційного державного вшанування жертв Голодомору — 22 листопада 2025 року — музей звертає увагу громади університету на важливість долучення до акції «Запали свічку пам’яті». У цей день уся Україна схиляє голову перед мільйонами невинно убієнних, згадує знищені родини, спустошені села, втрачений потенціал поколінь. Музей закликає студентів, викладачів і співробітників зупинитися хоча б на хвилину, запалити свічку, згадати предків і переосмислити значення цієї трагедії для сучасної України.

Мініекспозиція, створена музеєм, — це не просто композиція з предметів. Це — місце тиші, роздумів і внутрішньої розмови з минулим. Вона відкриває можливість подивитися в обличчя історії й відчути її не як віддалений факт, а як живу пам’ять, яка формує нас сьогодні. Завдання музею — зберігати цю пам’ять, передавати її наступним поколінням і нагадувати, що трагедія Голодомору ніколи не повинна повторитися. Через символи, образи й слова музей говорить про найважливіше: про людську гідність, життя та відповідальність перед історією.