Уляна Гаркавенко: мої враження та розбір ключових ідей лекції Павла Гриценка «Українська мова у сучасних реаліях державотворення»
У стінах Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ України відбулась лекція Павла ГРИЦЕНКА, директора Інституту української мови НАН України та голови конкурсу імені Петра Яцика, людини, титулованої й змістовної настільки, що згадувати всі регалії та досягнення професора зайняло б кілька абзаців моєї розповіді, допомогла мені знайти відповіді на мовні питання, що давно мене турбували, та дали таку «порцію їжі для роздумів», що загадок з’явилося ще більше. Я вважаю, що це перемога, ресурс для власних філософсько-дипломатичних роздумів над матеріалами, які я почула від Павла Юхимовича.
Конференція буяла життям. Такі зустрічі заряджають, і дуже важливо ось так «заряджати» молодь, як це зробив лектор-філолог. Вже з перших хвилин відчувалася його харизма: слова, міміка, інтонації тримали увагу слухачів, мою зокрема. Як він про це в кінці відзначив: «О, навіть ніхто не заснув!»
«Який це професор ходить без шпаргалок» — точно не пан ГРИЦЕНКО. Протягом зустрічі він демонстрував нам копії важливих, для теми лекції, книг — Остромирового Євангелія, Ізборніка, словників, мап… Я вважаю, що така наглядність — яскраве доповнення до гарної доповіді. Сподіваюся, колись я зможу ознайомитися із оригіналами цих матеріалів у музеях (якщо всі ці автентичні речі виявляться доступними для огляду за склом).
Мова як простір і виклик
Коли від співрозмовника чуєш відому, на жаль, фразу «какая разніца», простір мови українського суспільства розминається. Але Гриценко чітко наголосив: має бути українська Україна, не будь-яка інша. Це і є основа державотворення.
Ще XVI ст. існувала ідея «Москва — втарой Кієв»… Але — «Кієв - нє вторая Москва». Звідси випливло логічне, риторичне питання від пана Гриценка — «То хто тут вище?». Вважаю, кожен з нас має пам’ятати це заперечне порівняння.
…«Естетика насильства пронизала століття, створила передумови геноцидів. Це основа того, чому ми маємо сьогодні сплюндровані міста на сході.» (про ментальність російської імперії).
Історія Української мови. Християнство як вибух культури
Лектор повернув нас у XI століття: "Остромирове Євангеліє" (1056–1057), "Ізборники" (1073–1076), жіноча школа, відкрита княжною Анною. Християнство принесло новий архетип культури — не насильства, а знань. Хрещення Русі стало «супер-ультра-мега-гіга проривом». Державу можна будувати на знаннях та інтелектуальній еліті- і князі це усвідомлювали.
Цікава деталь: писарі, маючи вільне місце наприкінці витвору, «писали як всевишній поклав на душу» — лишали автографи чи думки. Мій особистий висновок: вони, як і більшість людей на Землі, прагнули лишити слід в історії.
Анти, Русь і тяглість традиції
Українці — автохтони. Одне із визначень слова автохтони – «організми, що живуть там, де вони розвилися, як вид.» Вважаю, Павло ГРИЦЕНКО якраз мав це на увазі. Це була одна з основоположних тез даної лекції.
«Наших пращурів рятувало відчуття антеїзму» — коріння в рідній землі. Недарма вже «у 1182 році арабський географ позначив наші землі як «Русь». А звідки вона пішла? «Звідси», — ГРИЦЕНКО експресивно тицьнув рукою у груди, вказуючи на серце. Висока традиція книжності трималася аж до московських указів, коли література була відібрана у нас «для ісправлєнія» чи «для сожженія».
Пам’ятки і документи
Пересопницьке Євангеліє — одну з найвидатніших пам’яток українського книгописання, створили у провінційній, «заштатній» церкві. Це говорить про рівень. Високий рівень майстерності писарів та високий рівень відповідальності, уваги приділеної науці.
Конституція Пилипа Орлика, яку радить перечитати лектор, містила надзвичайно сучасні ідеї: турботу про сиріт і вдів.
«Прихованих пам’яток у нас стільки, що можна писати детективи» — особисто я думаю, навіть Агата Крісті могла б позаздрити таким матеріалам. Стільки археологічних мотивів для роботи Еркюля Пуаро! А втім, вважаю, бельгійський геній має свої турботи, нам було б добре заглибитися в опіку над власними пам’ятками. Можливо, й справді написати низку детективів на тематику загублених перлів? Ще один виклик сучасній українській мові та її носіям, митцям…
Виклики сьогодення
Мова йде про «метастази неправди», які вже отруюють шпальти західних видань і свідомість політиків. Вони, міжнародні партнери, питають нас: «Чому ви тримаєтеся за «неукраїнську» частину України?» — і ці міфи, на мою думку, залітають у вуха та вчіплюються в мозок навіть певній частині українського населення. Гриценко підсумував: «Вам, шановні молоді дипломати, роботи вистачить»… На жаль.
Література і меншовартість
На думку пана ГРИЦЕНКА, українська література ще не прочитана як слід, і їй відведене неправдиве місце у світі. Я маю аргументи як і на згоду, так і заперечення такого тлумачення. Спектр перекладів «Заповіту» показує своє, але особисто я не так часто помічала віяння вітрів натхнення українською літературою у серцях іноземців. Павло Юхимович підкреслив несправедливо малу кількість уваги українців, відведену під ті ж самі гендерні мотиви у Лесі Українки чи Ольги Кобилянської; тобто возвеличення іноземних джерел над власними. Головне — нам «інфікували у свідомість модель меншовартості».
Шевченковий другий «Кобзар» особливо вражає. Його зберегли, попри ризик. У цій книзі, на відміну від першого «Кобзаря», є передмова: «У москалів — свій народ. І своя мова. А у нас — свій. І своя мова. І чия краще — хай скажуть люди»…
Карти та територія
«1871 рік — гіпер-подія!» — «карта южно-русскіх нарєчій і говоров», створена на підставі обстежень теренів, де мешкали українці в той час: від Воронежчини до Любліна. Дослідження було фінансоване російським імператорським географічним товариством, тому його було дозволено надрукувати, хоч і кількома роками пізніше. Ми можемо порівняти мапу із сучасними кордонами України і побачити, як шматочки нашої батьківщини «обрізали» голодомором й депортаціями.
Висновок
Я задала лектору питання: «Ви радили думати та мовити українсько-центрично. Як ви бачите ненав'язливу адпатацію українців, що через тисячолітній вплив росії зазнали сильної русифікації та спілкуються московською мовою в побуті? Так, щоб спроби замотивувати їх та пропаганда мови до всіх, всіх українців, не викликала зворотнього ефекту та не відштовхувала через, як іноді вважають «патріотичну гарячку».
Якщо узагальнити, його відповідь була простою: «Усмішка — ваша головна зброя». Оборонна і наступальна. Ці слова я запам’ятаю на довго. Вони допомогли мені заспокоїти мовний конфлікт, що сформувався на тлі війни, у моїй власній душі.
Лекція Павла ГРИЦЕНКА через призму пропагування мовленнєвої, а отже й національної ідентичності, надихнула мене до розвитку самоповаги, впевненості в собі, в своїх переконаннях, в своїй нації. Я щиро дякую всім, хто був причетний до цього заходу.